екон.теор



Американська школа маржиналізму. Теорія граничної продуктивності Дж.Кларка Джон Бейтс Кларк (1847-1938) — засновник американської школи маржиналізму, котра внесла помітний внесок у формування неокласичної економічної теорії кінця XIX ст. Це такий напрямок економічної теорії, що грунтується на визначенніфункції попиту і цін суб’єктивними граничними оцінками корисності продуктів. До маржиналізму зазвичай відносять австрійську школу граничної корисності,математичну школу, а також мікроекономічні теорії А. Маршалла та Д. Б. Кларка. У США Маржиналістська теорія не була ввезена з-за кордону. Хоча європейські представники маржиналистской теорії можуть претендувати на пріоритет, серед американців ця нова економічна теорія знайшла свого поборника в особі Джона Бейтса Кларка, якого багато хто вважає найбільшим теоретиком в США. Розробивши свій варіант нової доктрини абсолютно незалежно від У. С. Джевонса і від австрійської школи, Кларк згодом визнавав, що всі вони прийшли до однакових уявленням про господарському процесі. Економічна теорія Кларка по суті характеризувалася самостійним відкриттям граничної корисності і поширенням цього принципу на сферу розподілу, а також на сферу виробництва. Однак аргументація Кларка не була ані такою глибокою, ані такою витонченою, як у інших представників маржиналізму. Дослідження Кларка будуються на основі закону граничної і спадної продуктивності, які говорять про те, що при якщо при незмінній кількості робочих додається додаткова величина капіталу, то вона приносить менший дохід порівняно з попередньою. Важливо відзначити, що хоча теорія Кларка було досить революційною, як і вся Маржиналістська теорія, на практиці вона мало використовувалася в силу своєї неповноти і недосконалості. 

Банківська система. Ефект депозитного мультиплікатора.Депозити комерційних банків служать резервами грошової системи. Пропозиція грошей містить у собі готівку поза банківською системою і чекові депозити. Сума коштів, що вкладені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто досяжні для забезпечення вимог вкладників у будь-який момент, становить фактичні або загальні резерви комерційного банку. Банківська система у цілому може надати позики, обсяг яких у кілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.Основу всієї грошової маси країни становлять гроші високої ефективності, або грошова база. Розмір грошової бази на поточний момент можна визначити за балансом Національного банку.Система часткового резервування дає змогу комерційним банкам створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність кожного комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Ефект мультиплікатора – здатність приросту (скорочення) сукупного попиту зумовлювати n-кратний порівняно з ним приріст (зменшення) загальних обсягів виробництва і національного доходу. Сукупний попит або сукупні витрати на придбання валового продукту формуються споживчими витратами населення, державними закупівлями товарів і послуг, Інвестиційними витратами (витратами на придбання капіталу), чистим експортом (витратами іноземних споживачів на придбання товарів і послуг даної країни). Тому зміна будь-якої з перелічених складових зумовлює множинний ефект. Оскільки зміна витрат може відбуватися як у бік зростання, так і в бік скорочення, множинний ефект діє в обох напрямах за відносно незначного збільшення сукупних витрат зумовлює відчутний приріст національного доходу або його суттєве скорочення в разі незначного зменшення витрат.

Безробіття: причини виникнення, види та наслідки. Закон ОукенаБезробіття як економічний феномен пов’язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс. Безробіття як соціально-економічний феномен пов’язане з інституціональними чинниками. За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).Чисельність робочої сили-це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням. Існує два види безробіття: вимушене і добровільне.Добровільне безробіття пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.Вимушене безробіття не пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором. Вплив безробіття на обсяг річного національного виробництва дослідив американський учений Артур Оукен. Він виявив математично зв’язок між перевищенням фактичного рівня безробіття над природним і втратами ВВП: де р — коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття; (І- фактичний рівень безробіття; ІГ-природний рівень безробіття; У* — потенційний обсяг ВВП; У — фактичний обсяг ВВП.Із сказаного вище можемо зробити висновок, що економіка, яка працює в умовах природного рівня безробіття, зазнає переважно конструктивного впливу, а рівень безробіття, що перевищує природний, чинить переважно згубний вплив на економіку.

4. Бюджетне обмеження споживача та чинники, що на нього впливають.Бюджетне обмеження для споживача це сукупність наборів споживчих благ, які споживач може придбати при певних цінах і доходах. Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:1.  Весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів 2. Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.3. Споживач не дає та не бере кредити. На бюджетне обмеження впливають такі чинники: Величина доходу споживача,зміна цін,податки та субсидії,раціонування споживання.

5 Валовий внутрішній продукт: методи розрахунку. Номінальний і реальний ВВП. Дефлятор ВВП.Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП визначають, як суму первинних доходів, розподілених економічними одиницями-резидентами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпортваловий прибуток та валові змішані доходи.Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. Реальний ВВП (ВВПр) — загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу), тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.Номінальний ВВП (ВВПн) — це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва. Номінальний ВВП = S piqi, де qi — обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi — ціна і-го товару в поточному році. Дефлятор — коефіцієнт переведення економічних показників, розрахованих у поточних цінах, у ціни порівнюваного (базового) періоду[1]. Зміна показників обсягів вироблених товарів, виражених в грошових одиницях (наприклад, валового національного продукту (ВНП) тощо) за певний період може зумовлюватися не лише зміною фізичних обсягів, а й зміною цін. Щоб позбавитись впливу цінової складової та отримати характеристику змін реальних обсягів виробництва, застосовують приведення економічних показників, розрахованих у поточних цінах, у постійні ціниекономіці. Типовим прикладом є дефлювання ВВП і встановлення реального ВНП. Дефлятор ВВП  є індекс рівня цін вироблених товарів (послуг). За його допомогою здійснюють визначення реального ВВП, що відображає власне зміну фізичних обсягів вироблених товарів (послуг):

6 Валютний курс. Види валютного курсу, конвертованість валюти.. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Види валютних курсів:— офіційний (фіксований) валютний курс — встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;— ринковий (гнучкий) валютний курс — формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;— змішаний — контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу і под. Конвертованість — здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути:— повна або часткова;— зовнішня або внутрішня;— за поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів.

7. Види бірж Біржа — організований торгівельний майданчик, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка ціни тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому. Залежно від активів якими торгує біржа, їх поділяють на:товарні, фондові,валютні, фючерсні, універсальні.

8 використання економічних законів, їх класифікація.Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи. Тому розмежовують сутність економічного закону, механізм його дії та механізм використання.Механізм дії економічних законів — послідовність розвитку внутрішніх суперечностей різних груп та типів економічних законів, а отже, боротьба суперечливих сторін, чинників, що їх визначають, та ін.Пізнання механізму дії економічних законів є передумовою їх використання.Механізм використання економічних законів — комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обгрунтованої системи управління народним господарством передусім шляхом використання економічних, правових та адміністративних важелів. До системи економічних законів належать такі групи:1. Закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють чотири типи законів: всезагальні, загальні, специфічні, стадійні.Всезагальні економічні закони властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо) і відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв’язки, властиві і технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою.Загальні закони діють у кількох економічних формаціях (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу тощо).Специфічні економічні закони діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший з-поміж них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами (відносинами економічної власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил.Стадійні закони діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму) або на одному із ступенів стадії. Так, на вищому, державно-монополістичному ступені низхідної стадії діють закон планомірності економічного розвитку, закон одержавлення економіки.2. Закони різних сфер суспільного відтворення. Так, до законів сфери безпосереднього виробництва належать закон зростання органічної будови капіталу, закон спадної віддачі та ін.; до законів сфери розподілу — закон обернено пропорційної залежності між прибутком і заробітною платою; до законів сфери споживання — закон зростання потреб, закон Енгеля та ін.3. Закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.

9. Виникнення і розвиток маржиналізму. К.Менгер, Ф. Візер. Маржиналізм відомий під назвою теорій граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині ХІХ ст. Виникнення маржиналізму зумовлювалось передусім об’єктивними чинниками: поглибленням поділу праці, розширенням капіталістичного ринку, зростанням взаємозалежності та конкурентної боротьби між економічними суб’єктами У концепціях австрійської школи провідну роль відіграє суб’єктивно-психологічний підхід. Спираючись на нього, австрійці прагнули побудувати послідовну, вільну від внутрішніх суперечностей економічну теорію, спрямовану на вивчення причинно-наслідкових взаємодій. Видатними представниками цього першого великого маржи-налістського угруповання були Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх Візер (1851—1926), Ойген фон Бем-Баверк (1851—1914). Теорія вартостітрансформувалася в їхніх дослідженнях у теорію граничної корисності (першим категорію «гранична корисність» увів у науковий обіг Ф. Візер, тоді як К. Менгер, наприклад, оперував категорією «кінцева інтенсивність»), обґрунтуванню якої приділялося найбільше уваги. Ціни, за визначенням маржиналістів, залежать не від вартості, яка зумовлюється витратами праці, і не від споживної вартості (корисності), а виключно від суб’єктивних оцінок цієї корисності, точніше — від граничної корисності. Під граничною корисністю вони розуміли суб’єктивну оцінку корисності останньої одиниці запасу певного споживчого блага. Головні принципи теорії граничної корисності сформулював К. Менгер у праці «Начала політичної економії» (1871). На його думку, гранична корисність блага визначається двома чинниками — інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкісністю (або запасом) цього блага. Чим більша інтенсивність потреби при певному обсязі запасу, тим вища оцінка блага індивідом, тим більша його гранична корисність, і навпаки. Обсяг запасу впливає протилежно: якщо він зменшується при постійній інтенсивності потреби, то гранична корисність блага збільшується. К. Менгер категорично не визнавав будь-який вплив цін на граничну корисність. Оскільки він аналізував ринок з фіксованою пропозицією певного товару, у нього виходило, що ціну диктує попит (останній ставився в залежність від граничної корисності). Раціональні суб’єкти в австрійській теорії маржиналізму формують свої оцінки граничної корисності лише стосовно предметів споживання (споживчих благ). Індивідууми неспроможні оцінити корисність факторів виробництва (виробничих благ). Це означає, що ціни останніх визначаються не прямо, а опосередковано, через граничні корисності споживчих товарів, вироблених за допомогою капіталу та праці. Це явище відзначав ще К. Менгер, сформулювавши теорію вмінення: блага першого порядку (споживчі товари) самі наділяють цінністю блага вищих порядків (фактори виробництва), що беруть участь у їх виробництві. Це означає, що не цінність і ціна залежать від витрат виробництва, а навпаки, завдяки тому, що споживчі блага мають цінність, виникає оцінка факторів виробництва, яка й формує витрати виробництва. Проте одне й те саме виробниче благо може використовуватися для випуску різних споживчих благ, які характеризуються неоднаковими граничними корисностями. Ціну ж цього виробничого блага, на думку Ф. Візера, визначає найменша гранична корисність споживчого блага. Це твердження пояснювалося так: якби ціна виробничого блага залежала не від найменшої граничної корисності, то відповідне зростання витрат виробництва спричинилося збитково до виготовлення ряду споживчих товарів.

10 Виробнича функція з одним змінним ресурсом. Закон спадної віддачі., Виробнича функція з одним змінним ресурсом має вигляд: Q=f(F) де F – обсяг змінного продукту; Q – обсяг продукту. Ця функція дає можливість дослідити вплив приросту кожної додаткової одиниці змінного ресурсу на обсяг загального випуску на величину середнього продукту та на величину граничного продукту. Закон спадної віддачі — один із законів ринкової економіки, який полягає у тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників, які обслуговують дане машинне устаткування, буде збільшуватись, то ріст обсягів виробництва відповідно знижуватиметься. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навиків, здібностей тощо. Таким чином, при наявності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві, кожний додатковий робітник вносить менший вклад у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником. З точки зору продуктивності праці дія З. с. в. виражається утому, що середня продуктивність буде зростати до тих пір, поки величина продукту додаткового робітника перевищуватиме величину середнього продукту» або середню продуктивність раніше зайнятих робітників.

11, Виробничі ресурси. Крива виробничих можливостейВиробничі ресурси (чинники виробництва) — це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Для того, щоб отримати певні блага необхідно організувати їх виробництво. У виробництві будуть задіяні виробничі ресурси.Ресурси: капітальні, праця, природні, підприємницькі здібності. Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.

12, Витрати виробництва в довгостроковому періоді. Ефект віддачі від масштабу.У довгостроковому періоді підприємство може міняти всі використовувані ним чинники виробництва. Передусім йдеться про таке поєднання чинників виробництва, яке мінімізує витрати виробництва певного обсягу продукції, і про взаємозв’язок між довгостроковими витратами й обсягом випуску продукції. Припустимо, що невелике підприємство в обробній промисловості спочатку розгорнуло мінімальні виробничі потужності, а потім, завдяки успішній економічній діяльності, почало постійно розширятися. У зв’язку з цим мінятимуться і середні загальні витрати. Спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат. Однак введення все більших і більших потужностей призведе врешті-решт до зростання середніх загальних витрат (СВВ). Віддача від масштабу (ефект масштабу) — це зміни економічної ефективності за зростання масштабів виробничої діяльності

13. Витрати виробництва в короткостроковому періоді. Короткостроковий період — це період часу, протягом якого підприємство не може замінити своїх виробничих потужностей, але може змінити ступінь інтенсивності їх використання й обсяг виробництва продукції. Обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої (чи меншої) кількості живої праці, сировини та інших ресурсів, тобто наявні виробничі потужності протягом короткострокового періоду можуть використовуватися більш або менш інтенсивно.

14, Власність як економічна категорія. Види відносин власності. Право власності Власність — це сукупність виробничих відносин між людьми. з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування. Право власності – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Отже, в процесі свого історичного розвитку суспільство використовує два основних типи власності — суспільний і приватний.також є трудова і не трудова.

15, Вплив держави на рівновагу на ринку.Основними інструментами впливу держави на процес ринкового ціноутворення є система оподаткування та декретування (узаконення) рівня цін Головним інструментом впливу держави на економічну активність є податки. Податкова система використовується для перерозподілу прибутків. Вона скорочує приватне споживання або інвестиції, звільняє ресурси для суспільних цілей. Податком можуть обкладатися як покупці, так і продавці товарів і послуг. Основну групу податків становлять прямі і непрямі податки. Прямі податки сплачуються безпосередньо з доходів платників податків. Непрямі податки включаються безпосередньо в ціну товару і сплачуються споживачами при купівлі товару. Прямі прибуткові податки скорочують доходи споживачів, їх зміна зміщує криву попиту. Непрямі податки на товари і послуги, найбільш поширеними з яких є акциз та мито, зменшують прибутковість продавців і зміщують криву пропозиції.

16, Глобалізація як тенденція соціально-економічного розвитку. Глобальні проблеми сучасностіГлобалізація — складний багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і пов’язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, зумовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій тощо. В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис: формується глобальне світове виробництво на основі планетарного охоплення світової економіки транснаціональними корпораціями і транснаціональними банками, розвитку довгострокових виробничих зв’язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність тощо; кардинально міняється зміст світових господарських зв’язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов’язані з експортом товарів і послуг; змінюється спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами; якісних перетворень зазнає фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо. Глобальними проблемами називають ті, які мають загальнолюдський характер, зачіпають інтереси людства в цілому і кожної окремої людини практично в будь-якій точці планети. Наприклад, загроза термоядерної катастрофи, загроза деградації природного середовища та екологічного самогубства людства, продовольча проблема, проблеми боротьби з небезпечними для людства захворюваннями і т. д. Всі ці проблеми породжені роз’єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Свідоме початок ще не стало найважливішою передумовою людства як єдиного цілого. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, накопичуючись в глобальних масштабах, стали потужним об’єктивним чинником світового економічного і соціального розвитку. Вони роблять все більш істотний вплив на розвиток окремих країн та регіонів. Їх рішення передбачає об’єднання зусиль великої кількості держав і організацій на міжнародному рівні.

17 Гроші: їх суть та функції. Грошовий обіг та його закони. гроші — це особливий товар, суспільна користь якого полягає в здатності бути загальним еквівалентом і формою вартості товарів, виражати затрати суспільно необхідної абстрактної праці, що втілена в товарі, опосередковувати рух і обмін товарів, об’єднувати приватну працю товаровиробників у систему суспільної праці, забезпечувати еквівалентність обміну між товаровиробниками. Насамперед, гроші виконують функцію міри вартості, тобто використовуються для вимірювання вартості товарів і послуг в економіці. Грошовий обіг — неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу. Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах.

18, Грошова система, її структурні елементи та типи Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою. Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну.

19. Двофакторна виробнича функція. Типи ізоквант.Виробнича функція Кобба—Дугласа описує залежність обсягів виробництва від величини використаних факторів виробництва, за допомогою визначених степеневих коефіцієнтів. Тобто як вплине на обсяг виробництва зміна величини того чи іншого фактору.

Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант. Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна.

20. Держава як суб’єкт ринкової економіки. Зовнішні ефекти.Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:— правове забезпечення функціонування ринкового механізму;- організація грошового обігу;- захист і сприяння розвитку конкуренції;- виробництво суспільних благ;- мінімізація трансакційних витрат;- компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);- стабілізація макроекономічних коливань; — перерозподіл доходів через податкову систему; — реалізація національних інтересів у світовій економіці. Зовнішні ефекти (екстернаті) — витрати і вигоди, пов’язані з виробництвом і споживанням благ тими суб’єктами, які не є учасниками певної ринкової угоди.Зовнішні ефекти набувають форми позитивних і негативних.Позитивні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага приносить некомпенсовані вигоди третім особам. Негативні ефекти виникають у випадку, коли виробництво або споживання будь-якого блага зумовлює некомпенсовані витрати третіх осіб.

21, Досконала конкуренція. Максимізація прибутку конкурентною фірмою.Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів.Вона є ідеальним типом ринкової структури, перевага якого полягає у тому, що завдяки його існуванню стає можливим чітке визначення системи обмежень, з якими стикається фірма, на шляху до максимізації прибутку. Максимізація прибутку — це максимізація різниці між валовим доходом і валовими витратами В умовах досконалої конкуренції ні одна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу. Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну якзадану (price-taker).Крива попиту досконало конкурентної фірми — це крива, яка відображає

попит на продукцію окремої фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни.Графічно попит конкурентної фірми зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною. На графіку зображена

крива ринкового попиту.

23 Економічна система суспільства: її сутність, структурні елементи та типи. Економічна система — це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету. Типи економічних систем: — за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю. Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання

24 Економічна теорія пропозиції. Крива А. ЛаффераЕкономіка пропозиції за основу моделі бере не підприємство, не фірму, а індивідуума — індивідуальний капітал та індивідуальну працю, які виробляють з певною метою. Тому державне регулювання ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохідності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету та вирішування їх за допомогою оподаткування.Ці засадні принципи політиків знайшли подальший розвиток у працях економістів. Серед тих, хто обґрунтував їх теоретично, були американські професори А. Лаффер (університет Південної Кароліни) та Р. Мандель (Колумбійський університет), які вважали, що економіка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капіталу та державних фінансів. Розумна податкова політика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, вестиме до зростання обсягів та зменшення витрат виробництва, що є основою збільшення пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання національного доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпаки, збільшить податкову базу.Цей причинно-наслідковий зв’язок промоделював Лаффер, показавши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію.

25 Економічна теорія добробуту. Функції корисності Бентама і Неша. , Теорія добробуту є галузь економічної теорії, яка має справу з нормативними питаннями. її метою є не розгляд того, як функціонує економіка, а на скільки добре вона функціонує.Теорія добробуту розглядає такі основні два питання:1) питання ефективності розподілу ресурсів: чи економіка «витискає» можливий максимум з своїх обмежених ресурсів, чи вони використовуються нераціонально?2) питання справедливості: на скільки справедливий розподіл товарів і послуг між різними членами суспільства? Функція W = X Ui дістала назву функції корисності Бентама i =1 i (рис. 12.10). Бентам вважав, що мета суспільства полягає у створенні найбільшого щастя для якомога більшої кількості людей. Рис. 12.10. Функція суспільної корисності Бентама   Для ілюстрації функції Бентама знову скористаємося графічним аналізом, припускаючи, що суспільство складається з двох членів. В такому разі функція Бентама буде представлена у вигляді карти кривих байдужості, яка складається із сукупності прямих байдужості. Точки прямих байдужості показують, за яких поєднань значень U1 та U2 досягається загальний рівень суспільного добробуту. Відповідно до функції Бентама, перерозподіл добробуту між індивідами не змінює рівня суспільного добробуту. Рух вздовж будь-якої з кривих WW перерозподіляє добробут між індивідами, залишаючи незмінним суспільний добробут.

26 Економічне зростання: сутність, типи, показники вимірювання, наслідки, Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Типи економічного зростання – екстенсивний (за рахунок кількісного зростання чинників виробництва за умови їхньої якісної незмінності) інтенсивний (за рахунок якісної зміни чинників виробництва). В реальному житті ці два типи співіснують, кажуть про переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний. Чинниками економічного зростання є 1. кількість і якість всіх видів ресурсів: а) кількість та якість трудових ресурсів (непогамовність потреб людини, прагнення до більш високого рівня життя лишається могутнім стимулом розвитку); б) кількість та якість природних ресурсів в)вкладення капіталу (інвестиції), кількість та якість основних фондів.

27 Економічний підхід до визначення витрат виробництва. Бухгалтерський і економічний прибуток Бухгалтерський прибутокдорівнює різниці між виторгом фірми та реальними витратами. Цей прибуток дає правдиву картину економічного добробуту фірми. Економічний прибуток економісти використовують замість бухгалтерського для визначення економічного «здоров’я» фірми. Отже, економічний прибуток дорівнює різниці між виторгом фірми та загальними альтернативними витратами. Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва. Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов’язані з виробництвом економічних благ.

28 Економічний цикл: структура, сутність, класифікація. Теорії економічних циклів. Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

29 Економічні дослідження К. Маркса. «Капітал»., Дослідження починається з визначення ролі грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізуючи просте товарне виробництво, Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу. Категорії товару і його вартості було достатньо досліджено представниками класичної школи та їхніми послідовниками, але такого суворо логічного визначення, як Маркс, величині вартості товару не дав ніхто.Передовсім визначивши товар, як продукт, призначений суто для обміну, а не для власного споживання, Маркс звертає увагу на те, що товар має дві властивості, перша з яких забезпечує йому попит на ринку (споживна вартість) і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні річ; друга (вартість) — забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі, порівнюватися з ними незалежно від того, в якій формі вони виступають, які конкретні потреби задовольняють. Отже, різноманітні речі можуть обмінюватися одна на одну завдяки двом притаманним їм властивостям: потреба в конкретній речі є причиною обміну, а вартість, закладена в кожній з них, забезпечує його. Пропорції в процесі обміну (мінова вартість) визначаються через порівнювання вартостей.Дві властивості товару зумовлено двома характеристиками праці, що створює цей товар: конкретною працею, яка потребує особливих навичок і результатом котрої є якась конкретна річ, що забезпечить конкретну користь, та абстрактною працею, яка споріднює всі види праці, бо є результатом витрат певних зусиль (розумових, фізичних) на виробництво товарів.Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівнювання їхньої вартості, Маркс в історичній ретроспектив! показує розвиток обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього розвитку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у специфічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість набирає форму ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.

30 Економічні ідеї Кембриджської школи маржиналізму. А. Маршалл.. Теорія Маршалла — це теорія цін у конкурентних умовах. У «Принципах економічної науки» аналізується стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але вчений не міг обійти процес швидкого зростання виробничих монополій та їхнього впливу на механізм ціноутворення. Автор розглядав монополію як окремий випадок в умовах панування необмеженої конкуренції і її механізму ціноутворення.Вчений трактував закон спадної родючості ґрунту як універсальний закон спадної продуктивності, що діє не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості, що має всеосяжне значення.Капітал, на думку Маршалла, не має речовинної форми, але тісно пов’язаний з речами. До капіталу він відносив і нематеріальні блага: знання, організацію, а також підприємницькі здібності, професійну майстерність і ділові зв’язки підприємця.Принципу заміщення Маршалл надавав велике значення. Підприємець вибирає ті фактори виробництва, які вважає найбільш відповідними для досягнення мети. Ціна суми його факторів завжди нижча за ціну будь-якого іншого набору факторів.

31 Економічні ідеї М. Туган-Барановського та їх сучасне значення.. У своїй теорії М.І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв’язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції — перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський пише: “розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всітовариДосліджував М.І.Туган-Барановський і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

32. Економічні категорії, закони і принципи. Рівні Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін. Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин. Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять допущення, усереднення, які відображають певні тенденції розвитку економічної системи

33. Економічні погляди філософів античності та Середньовіччя (Ксенофонт, Платон, Аристотель). Економічні погляди Ксенофонта знайшли яскраве Александры відображення у трактаті «Ойкономія» («Про домашнє господарство»), у якому у формі діалогу Сократа і Крітобула мислитель виклав власне уявлення про правила ведення рабовласницького господарства. Цей твір користувався величезним успіхом у Стародавній Греції, був перекладений Ціцероном на латинську мову та здобув популярність у Стародавньому Римі.За визначенням Ксенофонта, ойкономія (від давньогр. «ойкос» — дім, господарство, «номос» — правило, закон) — це наука про організацію та збагачення рабовласницького господарства. Філософ здійснював аналіз з позицій натурального господарства, ототожнюючи останнє з володінням майном, речами, корисними для людини: «Ойкономія є назва науки… за допомогою якої люди можуть збагачувати господарство, а господарство, згідно з нашим визначенням, є все без винятку майно…». Соціально-економічна концепція «ідеальної держави» Платона набула концентрованого вираження у праці «Держава». Вихідною у цій концепції є ідея справедливості — ідеальної доброчинності, котра об’єднує та врівноважує мудрість, мужність та стриманість. Слід зазначити, що Аристотель не створив завершеного економічного учення, але геніальною була сама його спроба проникнути у суть економічних явищ та розкрити їх закономірності на основі цінностей традиційного суспільства. Мислитель будував свої висновки спираючись на скрупульозний аналіз практики господарського та політичного життя Стародавньої Греції. Відомо, наприклад, що створюючи «Політику», він з групою учнів зібрав і опрацював матеріали про політичний устрій і закони 158 еллінських та варварських держав, полісів.У своїх працях вчений:Виступив з критикою проекту «ідеальної держави» Платона і запропонував свою (оригінальну на ті часи) теорію рабовласницької держави. Вихідною у його теоретичній побудові була концепція «золотої середини», згідно з якою будь-яка доброчинність є середнім між протилежними вадами (наприклад, бережливість як доброчесність є середнім між марнотратством і скупістю). Відтак виявляючи суть держави у прагненні до загального добробуту, Аристотель виступив проти надмірного багатства та крайніх злиднів, поклавши в основу середній стан: «У кожній державі ми зустрічаємо три класи: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять посередині між тими та іншими. Так як загальновизнано, що помірність і середина —найкраще між двома крайнощами, то, вочевидь, і середній достаток із усіх благ краще всього».Ідеал мислителя — натуральне рабовласницьке господарство з дрібною торгівлею, без купців та лихварів. Усе населення держави Аристотель поділив на 5 верств:землеробів та скотарів,зайнятихупровідній галузі економіки;ремісників, які перебувають у стані «дещо обмеженого рабства»;торговців, зайнятих купівлею та продажем товарів;найманих робітників;воїнів.

34 Економічні потреби, їх сутність та класифікація. Закон зростання потреб. Взаємозв’язок потреб і ресурсів Потреба — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини. В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні.За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потребиЗа суб’єктами потреби поділяють на: а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб’єктів економіки.За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби — у спілкуванні, у суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.); б) матеріальні — потреби в матеріальних благах та послугах і духовні — потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові — потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові — потреби, що задовольняються предметами розкоші.

35, Еластичність попиту: сутність, види, розрахунки, застосування. Найважливішою характеристикою попиту є його еластичність. Вона показує інтенсивність впливу цін товарів на обсяг продажу, тобто. міру реакції величини попиту зміну ціни. Ступінь зміни величини попиту зв’язки України із зміною ціни товару може бути різною. У грубому наближенні попит можна характеризувати як:а) еластичний;б) нееластичний;в) одиничної еластичності. Якщо величина попиту змінюється більшою мірою, ніж ціна (у нашій прикладі на 15%), то попит даний товар є еластичним. Коли величина від попиту й ціна змінюються однаковою мірою (на 10%), такий попит називається попитом одиничної еластичності. Якщо величина попиту змінюється меншою мірою, ніж ціна (п’ять%), такий попит єнееластичним.Оскільки попит ціна вимірюються у різних одиницях, це створює незручності при порівнянні їх величин. Тому й нині прийнято висловлювати їх змін у відсотках.Еластичність попиту за ціною визначається ставленням відсоткового зміни величин попиту (обсягу попиту) до процентному зміни ціни. Вона розраховується за такої формули:де — еластичність попиту за ціною;>Qd– різницю між вихідної і кінцевої величиною попиту;Р – різницю між вихідної і кінцевої ціною.

36 Загальна рівновага в економіці обміну. Коробка Еджуорта.

. Часткова рівновага — це встановлення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на окремих специфічних ринках, які с складовими загальної ринкової системи.Загальна рівновага — це рівновага, що виникла у результаті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків.Ефект зворотного зв’язку — це зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміну цін, що сталися на пов’язаних з ним ринках. Наприклад, через розрив економічних зв’язків зменшилося постачання нафти в Україну, це призводить до її подорожчання, відповідно, стає дорожчий бензин, а це призводить до зменшення попиту на автомобілі, бензин і нафту. Крім того, подорожчання нафти призводить до ефекту заміщення її на вугілля. Отже, попит на нафту зменшиться, цс призведе до зменшення ціни на неї.

37, Інфляція: сутність, причини, наслідки, показники. Антиінфляційна політикаІнфля́ція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя населення. Найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом — наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову). За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції :повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі). Причини виникнення інфляції: надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м’які кредитні умови та ін.;інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари;девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому. Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов’язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

38. Інфраструктура ринку: основні риси та елементи Ри́нкова інфраструкту́ра — це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це — біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері.Ринкова інфраструктура значно полегшує і спрощує обіг товарів, послуг, природних ресурсів, грошей та цінних паперів, дає змогу доцільніше розподіляти й використовувати трудові ресурси, оптимальніше вкладати й використовувати капітал, створює безпечніші умови для діяльності ринкових установ.Важливу роль у ринковій інфраструктурі відіграють посередники. Оскільки ринок є місцем співпраці двох основних суб’єктів — виробника і споживача, рух товарів та послуг від виробника до покупця потребує не лише певного часу, а й значних зусиль досвідчених саме у цій справі людей. Якщо всіма такими питаннями займатиметься сам виробник, то ефективність його роботи буде надто низькою через значні витрати часу й ресурсів. Зайвий час і ресурси витрачав би й споживач, шукаючи необхідні йому товари та послуги. Тому на допомогу їм приходять посередники.

39, кафедри теоретичної та прикладної економіки Теорія споживацького вибору заснована на припущенні, що споживач поводиться раціонально, намагаючись максимізувати задоволення своїх потреб у процесі купівлі та споживання товарів і послуг у певному їх сполученні.Купуючи що-небудь у магазині чи на ринку, ми, перш за все, вибираємо те, що задовольняє наші потреби. Але одні і ті ж потреби можуть задовольняти різні блага, тому потрібно розглянути поняття «уподобання споживача».Уподобання споживача — це система цінностей людини щодо благ, це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення своїх потреб.Крім уподобань, на споживацький вибір впливають ціни благ та доходи споживача Умови, за яких споживач надає перевагу певним товарам та послугам1.1. Здібність до ранжування альтернатив:а) це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання;б) якщо є дві альтернативи, споживач може або віддавати перевагу одній з них, або вважати їх рівноцінними.2. Транзитивність потреб споживача:а) це послідовність задоволення потреб, певний логічний зв’язок між різними ступенями задоволення потреб;б) якщо споживач віддає перевагу набору А перед набором В, а набору В перед набором С, то це означає, що набір А має перевагу перед набором С;в) транзитивність означає узгодженість у віддані переваги.3. Більша кількість товару мас перевагу над меншою:а) передбачається, що споживач завжди захоче отримати більшу кількість товару, а не меншу, якщо товари якісні;б) йдеться про те, що потреби в товарах та послугах не можуть бути

40. Кейнсіанська економічна теорія ефективного попиту: застосування і значення. Основна ідея автора полягала в тому, що ринкова економіка втратила здатність до «автоматичного» відновленню рівноваги з високим рівнем зайнятості. Через процеси концентрації й монополізації економіки в XX в. ціни перестали бути вільними й не можуть виступити гарантом відновлення порушеного в ході кризи рівноваги. Кейнс переконаний, що цю проблему може вирішити тільки державу. Воно зобов’язано запропонувати й здійснити заходу щодо активізації й стимулюванню сукупного попиту (тобто загальної купівельної спроможності). Це повинне позитивно впливати на розширення виробництва й пропозиція товарів, а отже, сприяти зменшенню безробіття. Теорію Кейнса іноді називають у цьому зв’язку «теорією ефективного попиту».Вїдуча роль попиту у висновку економіки із кризи визначається тим, що в короткостроковому періоді стимулювати пропозицію безглуздо. Ніхто не буде нарощувати виробництво при низькому сукупному попиті.Визначивши обсяг державного регулювання, Кейнс дав і відповідь на питання, якими методами і як його регулювати.Вирішальним компонентом ефективного попиту Кейнс уважав інвестиції. Їхньому стимулюванню він приділяв першорядну увагу. У його книзі рекомендується використати в цих цілях грошово-кредитну й бюджетну політику держави.По-перше, необхідно сприяти зниженню ставок позичкового відсотка, забезпечивши достатню кількість грошей шляхом відмови від широкої грошової емісії. Можливість інфляційного росту цін Кейнса не пугала. Він уважав, що інфляція, особливо якщо вона має контрольований характер, менше зло, чим безробіття.По-друге, держава повинне за рахунок бюджетних засобів здійснювати капітальні вкладення в розвиток державного сектора, організовувати суспільні роботи (будівництво доріг, мостів, ремонт суспільних будинків і т.п.), розширювати програми допомоги нужденної. Все це буде сприяти росту зайнятості, доходів й, в остаточному підсумку, сукупного попиту. Теорія Кейнса, таким чином, тісно пов’язана із практикою, з постановкою завдань державної економічної політики й у цьому змісті означала поворот до традицій немарксистської політичної економіки.Наприкінці 30-х років кейнсианство стає пануючою доктриною в науці й економічній політиці. Реалізація його ідей, у відомій мері, забезпечила підйом Заходу в 40-60-х роках і довгостроковій стабілізації капіталізму.

41. Кейнсіанська модель рівноваги «витрати – випуск». Визначення рівноважного ВВП. Кейнсіанська модель рівноваги пе-редбачає фіксованість рівня цін.Представники кейнсіанської школи пропонують регулювати сукупний попит за допомогою зміни величини державних витрат та податкових надходжень. Сукупний попит AD в моделі представлено запланованими витратами, тобто це сума, яку домогосподарства (С), фірми (І) і держава (G) мають намір потратити на купівлю товарів та оплату послуг. AD = C + I + G Кейнс розглядає приватну (закриту) економіку, тому відсутній чистий експорт NX.Сукупна пропозиція AS в моделі представлена фактичними витратами, тобто це обсяг виробництва Y. Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ).Фактичні інвестиції = планові інвестиції + Незаплановані інвестиції в ТМЗДля аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної економіки застосовують поняття “рівноважний обсяг національного виробництва”. Побудова моделі «видатки-випуск» здійснюється наступним чином.Величина сукупного попиту становить:AD = C + I + GІнвестиції розглядаються як планові, тобто наперед визначені I = IоФормула функції споживання має вигляд:С = Со + С’YПідстановка значень у формулу сукупного попиту:AD = Со + С’Y + Iо + G Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли сукупна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює сукупній кількості продукції, яку економіка має намір купити.

42 Конкуренція в ринковій системі. Цінова та нецінова конкуренція. Конкуренція — це суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків; це механізм регулювання пропорцій суспільного виробництва. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб’єкти, їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частки участі в ринковій сфері. Конкурентна боротьба — це динамічний процес, що прискорює розвиток. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами. Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Отже, в основі цінової конкуренції знаходиться боротьба проти конкурентів за допомогою ціни. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Це свого роду завоювання конкретної переваги за рахунок покращення якості продукції, реклами, подовження строків гарантійного обслуговування, надання більшого обсягу послуг тощо

43 Концепція індустріального і постіндустріального суспільства Дж.Гелбрейта, У.Ростоу, Д.Белла..  «нове індустріальне суспільство» — техно- логічний cпociб виробництва «постіндустріального» типу, який забезпечує високий рівень споживання товарів i послуг, що cтає основою стирання соціальних конфліктів, відбувається «соціалізація» ринкового суспільства. B корпорацiях «нового індустріального суспільства» владу матимуть не власники, a інфраструктура, стверджував Гелбрейт.   Д. Белл називав «постіндустpіальним» будь-яке суспільство, яке до- сягло високого ступеня наукового, технологiчного i інформаційного забе- зпечення выробництва та технічної культури. Суспільний розвиток в «постіндустріальній» моделі оцiнюється через призму технології i знань, основна її спрямованість — це акумуляція, зберігання, переpобка і вико- pистання науковиx знань (інформації). Владу в корпораціях i суспільстві Д. Белл пропонує зосередити в руках «інтелектуальноі еліти» — технoкрaтів i менеджерiв, що володіють сучасними методами системного аналізу, моделювання, лінiйного й комп’ютерного програмування, теорією управ- ління i інформацїі. В «постiндустрiальному суспільстві» машинна технологія змінюється «технологією інтелектуальною», інвестиці’і спрямовуються насамперед в розвиток людини, в «людський капітал», соціальні конфлікти змінюються змаганнями між професіоналами, які контролюють iнформацію, i професioналами, котрі не мають доступу до неї. Згідно з концепцією Ростоу, основними є два типи суспільства: «традиційне» (докапіталістичне) i «індустріальне» (рoзвинене ринкове). Роcтоу зробив пророчий висновок: CPCP відстає від США нa цілу соціальну eпoxy, a з досягненням стадії «індустріального суспільства» «комунізм напевне зачахне».Згодом У. Pocтoy здійснив cпpoбy поєднати свою концепцію з аналі- зом економічної політики — в книзі «Політика і стадії економічного зростання» (1971). На його думку, економічна політика в кінцевому рахунку визначається рівнем технологічного розвитку суспільства.

44 Криві байдужості, їх властивості та види.. Крива байдужості — це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача

. Криві байдужості с монотонно спадними функціями

(при збільшенні кількості певного блага значення функції спадає).

44. Кругооборот і оборот промислового капіталу, його стадії та форми. Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу. Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми. У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху. Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.Другий вимір швидкості обороту капіталу — кількість обертів авансованого капіталу за рік.

45 Макроекономічна рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції Макроекономічна рівновага означає рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції. Сукупний попит  — це сума всіх витрат на кінцеві товари і послуги, вироблені в економіці. Він відображає зв’язок між обсягом сукупного випуску продукції, на який існує попит економічних агентів, та загальним рівнем цін в економіці. На сукупний попит впливають такі цінові чинники. Зі зростанням рівня цін збільшується попит на гроші, що призводить до збільшення процентної ставки. Чим вона вища, тим більша частина споживачів прагне заощаджувати гроші та менше покувати. Сукупна пропозиція — це загальна кількість кінцевих товарів та послуг, вироблених в економіці. Показниками сукупної пропозиції є валовий національний продукт (ВНП) та валовий внутрішній продукт (ВВП).

46 Меркантилізм як перше економічне вчення. Меркантилізм — це направлення економічної думки, прибічники якого бачили у зовнішній торгівлі джерело багатства в результаті здійснення активного торгового балансу (перевищення експорту над імпортом товарів). Необхідно звернути увагу на ту обставину, що меркантилізм виник на основі узагальнення первісного нагромадження капіталу.Меркантилістські методи застосовувались державою для розвитку мануфактурної промисловості, для вирішення виникаючих проблем. Вчення захищало торговця, і тому Голандія в результаті розквіту та збагачення за рахунок розвитку судноплавства, зовнішньої торгівлі та колоніальної експансії, була проголошена ідеалом меркантилізму. Тобто меркантилізм не був випадковим явищем в історії економічної думки. Він був однозначно і теорією, і керівництвом до дії тогочасного суспільства. Предмет дослідження у меркантилістів.Тут доцільно порівняти це вчення з поглядами античного світу. Основним принципом давніх теорій був арістотелівський поділ господарства на економіку і хремастику . Основне значення з точки зору античних економістів належало саме хремастиці.У центрі уваги меркантилістів постає саме “породження грошей грошима” тобто:сферою дослідження економічних явищ у меркантилістів виступає сфера обігу.Методологічні дослідження передбачали відбір економічних фактів та їх опис.Мета дослідження у меркантилістів – обгрунтування державної економічної політики.

47. Мінімізація витрат виробником. Ізокоста. Правило найменших витрат Як зазначалося, фірма використовує два ресурси — працю та капітал. Досягти зменшення витрат виробництва для виготовлення певного обсягу продукції можна внаслідок заміни одного ресурсу іншим. Бюджет фірми величина визначена,а кожний ресурс має свою ціну. Витрати на виробництво певного обсягу продукції будуть мінімальними тоді, коли кожна грошова одиниця, витрачена на кожний з ресурсів, забезпечує однакову віддачу, однакову величину (правило найменших витрат). Якщо виконується ця умова, то виробник отримує максимально можливий обсяг продукції при заданих витратах, перебуває у стані рівноваги. Правило найменших витрат стосується не тільки набору всіх ресурсів, а й використання одного й того самого ресурсу в різних виробничих процесах. Зміна цін на ресурси зумовлює перерозподіл ресурсів з метою мінімізації витрат, зміну способу виробництва. Фірма намагатиметься дорожчий ресурс замінювати дешевшим. Межі цієї заміни зумовлені правилом найменших витрат. Останнє пов’язують із законом заміни факторів виробництва. Виробничу функцію та обмеження виробника можна відобразити графічно. Для цього використовують ізокванти, про які йшлося раніше, та ізокости (лінія однакових витрат, обмежень виробника) Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця,що витрачасться на кожний ресурс, дає однакову віддачу — однаковий граничний продукт .Правило найменших витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які б могли принести більший дохід, тобто досягається оптимальне співвідношення факторів виробництва, при якому забезпечується максимізація випуску.

49 Моделі економічного зростання. Модель Р. Солоу. Модель Солоу враховує вплив трьох факторів:капіталоозброєнності (k=K/L);зростання населення (∆L);\технологічного прогресу (Т.П.). 1. Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s). Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (С).Солоу сформулював «золоте правило» (при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання), яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації — σ): МРК=σ



sitemap
sitemap