tdp



1. Предмет і методологія теорії держави і права

Предметом Т Д і П є загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку, держави і права, і пов’язані з ними суспільні відносини. Теорія Д і П –це провідна юридична наука, яка вивчає загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави і права та пов’язаних з ними суспільні відносини.

Методологія теорії держави і права — це система принципів, підходів і методів наукового дослідження свого предмета, теоретичні засади їх використання при вивченні державно-правових явищ.

На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення.

2. Функції теорії держави і права.

Функції ТД і П – це ті завдання , які вона покликана виконувати , досліджуючи свій предмет:- Онтологічна ф –я (пізнавальна) – встановлення основних характеристик об’єкту , який досліджується вперше;- Евристична ф –я – полягає у встановленні нових або дійсних характеристик об’єкту , що раніше досліджувався;- Метрологічна ф – я полягає у розробці понять і визначень, які використовуються іншими юрид, науками, методів дослідження державно – правових явищ, які використовуються іншими юрид, науками, та визначення актуальних напрямків дослідження інших юрид, наук;- Політична ф –я – полягає у розробці принципів організації і функціонування органів держави;- Прогностична ф – я – полягає у визначенні тенденцій розвитку державно – правових явищ.

3. Система юридичних наук і місце в ній теорії держави і права.

Всі юрид. Науки утворюють систему і поділяються на такі видові групи:- Теоретико-історичні науки (Т Д і П, історія Т Д і П, …);- Галузеві юрид. науки, які вивчають окремі галузі права і суспільні відносини, які регулюються цими галузями (конституційне право, сімейне п., земельне п., …);- Прикладні юрид. науки, які вивчають можливість використання досягнень не юрид. наука у юрид. діяльності (судова медицина, криміналістика, судова статистика, …);- Міжнародне право.В системі юрид. наук Т Д і П займає провідне місце, що обумовлюється такими фактами:а) Т Д і П розробляє поняття і визначення, які використовуються всіма іншими юрид. науками;б) Т Д і П розробляє методологію досліджень державно-правових явищ, яку використовують вісі інші юрид. науки;в) Т Д і П визначає перспективні напрямки досліджень для інших юрид. науки.

4. Значення вивчення ТДП для підготовки фахівців права.

Значення вивчення ТД і П полягає у тому, що вона:- дає знання і розуміння зрозуміння змісту державно-правових категорій, без яких не можливе вірне розуміння положень галузевих наук і здійснення законодавства;- дає вірне розуміння місця, ролі і завдань держави і права у суспільстві;- забезпечує високий рівень загальної політичної і правової культури.

5. Основні теорії походження держави і права

розрізняють шість основних теорій походження держави:1. теологічна теорія;2. патріархальна теорія;3. органічна теорія;4. теорія насильства;5. психологічна теорія;6. теорія суспільного договору (природного права)7. історико-матеріалістична теорія.

6. Загальні закономірності виникнення держави і права

Основні закономірності загального формування права і держави:

1) сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей (родової общини), яка має певну внутрішню диференціацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрархічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об’єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;

2) відокремлення особи як учасника суспільних відносин з домаганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчуттям обов’язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб’єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб’єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від індивідуального переконання, а стає загальним світоглядом;

3) якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функцій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, вироблених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності);

4) політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об’єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній території, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами — нормами-звичаями, які перетворюються на правові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соціальних суб’єктів, перехід від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку {архаїчне або звичаєве право); обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім — ради старійшин, вождів (договірне право); зникнення варварського способу охорони звичаїв, що змінилися за своїм змістом, та інших загальнозначущих правил поведінки, вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуальних рішень (прообраз судового права);

5) переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення її від населення (оформлення апарату управління і апарату примусу), що поширюється на територіально-політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь-правитель («вождество») — укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їхнього боку; формально і фактично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні — у відносинах обміну й інших стосунках із такими самими сусідніми утвореннями (це період виникнення протодержави);

6) перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нормативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими має узгоджуватися поведінка людей та їх об’єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів державного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності. Тобто своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов’язаний з появою права і необхідністю його охорони й захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держави без права неможливе. Учені вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) — до IX-XI ст.; станове (корпоративне) — до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) — виникає у ХУІІ-ХУІІІ ст. й існує досі.

7. Типи держав: формаційний та цивілізаційний підходи. Типи держав згідно цивілізаційної теорії.

Історичний процес привів до складання понад двох десятківцивілізацій, що відрізняються один від одного не тільки усталеними в нихсистемами цінностей, панівною культурою, але й характерним для нихтипом держави.

У розвитку цивілізації проходять кілька етапів. Перший — локальніцивілізації, кожна з яких має сукупність взаємопов’язанихсоціальних інститутів, включаючи державу (древня єгипетська, китайська,західноєвропейська, Індська, Егейського та ін). Другий — особливіцивілізації (індійська, китайська, західно-європейська, східно -європейська, ісламська та ін) з відповідними типами держав. І,нарешті, третій етап — сучасна цивілізація з її державністю,яка в даний час тільки складається і для якої характерноспільне існування традиційних і сучасних соціально-політичнихструктур.

 Типи держав згідно формаційної теорії.

Згідно з марксистською теорією типологія держав в основімає суспільно-економічні формації. Кожна формація викликає до життяпевний історичний тип держави. Оскільки в історії людстваїх виділялося п’ять: первіснообщинний, рабовласницька, феодальна,буржуазна і комуністична, і з кожною з них, крім першого, зв’язувавсяпевний тип держави, був сформульований в рамках марксизмуосновна теза, у якому йшлося, що історія знає чотири історичнітипу держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний ісоціалістичний.

8. Ознаки держави, що відрізняють її від організації первісного суспільства

Головні ознаки:- розподіл населення за територіальною ознакою, на відміну первісного суспільства, в якому люди об’єднувались на основі кровних зв’язків з виникненням держави. На цій основі люди, незалежно від їх походження і бажання є підданими держави, на території якої вони проживають;- особливий апарат управління і примусу, підвладний державі, який не бере участі у продуктивній праці, а забезпечує розвиток суспільних відносин згідно з інтересами і потребами пануючих класів;- кошти, необхідні для утримання державного механізму управління суспільствам (публічної влади), які держава одержує з населення шляхом відповідної системи податків;- права , тобто правила поведінки, необхідні для упорядкування суспільних відносин, і які держава формує або санкціонує за допомогою системи нормативно-правових актів і, перш за все, у законах.

9. Ознаки права, що відрізняють його від соціальних норм первісної общини

Основними відмінностями є те, що право:- відповідає потребам пануючого у суспільстві класу, а не відображає волю та інтереси усіх членів роду;- розрізняє і чітко формулює права й обов’язки учасників конкретних суспільних відносин;- набуває формальної визначеності, тобто його норми чітко формулюються в офіційних державних документах;- стає загальнообов’язковим, тобто виконання його приписів не залежить від бажання чи небажання конкретного суб’єкта, як це було у первісному суспільстві щодо звичаїв;- забезпечується всіма доступними державі формами примусу, а до суб’єктів, які належним чином не виконують приписів правових норм, застосуються ті або інші санкції

10. Поняття та ознаки держави. Держава — це особлива політико-територіальна організація, яка володіє суверенітетом, особливим апаратом управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов’язковий характер.Сутність держави полягає у тому, що вона (держава) виступає організатором і гарантом певного типу суспільних відносин.

11. Право і держава: аспекти співвідношення.

По-перше, варто визнати, що в самій постановці питання про співвідношення держави і права вже закладено внутрішнє протиріччя, оскільки право – це система правових норм, спрямованих на регулювання суспільних відносин, а держава – це сукупність матеріальних інститутів. Визначення цих понять вказує на їх неоднорідність, а порівнювати, як відомо, можна лише однорідні явища чи речі.

По-друге, для розуміння співвідношення держави і права варто звернутися до основних концепцій праворозуміння, зокрема природно-правової, нормативіської, соціологічної школи права тощо. З огляду на це варто виділити три точки зору на розуміння співвідношення держави і права, а саме:

– виходячи з теорії нормативізму, складається етатиська концепція співвідношення держави і права. З точки зору цього підходу держава є інститутом, який передує праву та використовує його як інструмент у своїй діяльності;

– інша точка зору на розуміння співвідношення держави і права – природно-правова, яка заснована на природно-правовій концепції праворозуміння. З точки зору цієї теорії, право з’являється раніше держави, і тому право має пріоритет над державою;

– компромісна точка зору, коли держава і право з’являються одночасно і, відповідно, взаємопов’язані між собою (соціологічна концепція).

По-третє, співвідношення держави і права включає в себе три головні аспекти: єдність, відмінність, взаємодія.

Єдність держави і права проявляється в їх походженні, типології, детермінованості економічними, культурними та іншими умовами. У тому, що вони виступають засобами соціальної регуляції і впорядкування, акумулюють та збалансовують загальні і індивідуальні інтереси, гарантують права особи.

Відмінності випливають з визначення цих понять. У держави і права різне соціальне призначення. Держава уособлює силу, а право – волю. Ці категорії не співпадають за формою, структурою, змістом тощо.

Взаємодія держави і права передбачає вплив держави на право та права на державу.

Вплив держави на право полягає в тому, що вона його створює, змінює, вдосконалює, реалізує, охороняє від порушень, втілює в життя.

Право, передусім, легалізує державну діяльність, визначає її загальні межі, забезпечує контроль над легітимністю. За допомогою права закріплюється внутрішня організація держави, її форма, структура апарату управління, статус та компетенція різних органів і посадових осіб.

12. Сутність і соціальне призначення держави. Сутність держави полягає у тому, що вона (держава) виступає організатором і гарантом певного типу суспільних відносин.

Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особистості, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ

13. Шляхи виникнення держави (східний, західний).

Східні держави мали багато загального. Усі вони були абсолютними монархіями, деспотами; володіли могутнім чиновницьким апаратом; в основі їхньої економіки лежала державна форма власності на основні засобів виробництва (влада-власність), а приватна власність мала другорядне значення.

Східний шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплемінного суспільства в державу.

Основними причинами появи держави тут були:

• потреба в здійсненні масштабних зрошувальних робіт у зв’язку з розвитком поливного землеробства;

• необхідність об’єднання в цих цілях значних мас людей і великих територій;



• необхідність єдиного, централізованого керівництва цими масами.

Державний апарат виник з апарата керування родоплемінними об’єднаннями. Виділяючись із суспільства, державний апарат став багато в чому протилежним йому по своїх інтересах, поступово відокремився від іншого суспільства, перетворився в панівний клас, що експлуатує працю общинників.

Варто вказати і на те, що східне суспільство було стагнаційним: протягом століть, а іноді і тисячоліть воно практично не розвивалася. Так, держава в Китаї виникла на кілька століть раніше, ніж у Європі (Греція, Рим). Хоча там мали місце істотні соціальні потрясіння (іноземні завоювання, селянські повстання, у тому числі і переможні, і т.п.), вони приводили лише до зміни царюючих династій, саме ж суспільство аж до початку XX ст. залишалося в основному незмінним.

На відміну від східного шляху, що мали універсальний характер, західний шлях був явищем свого роду унікальним. Однак треба мати на увазі, що саме західне суспільство стало «локомотивом історії», саме європейські держави в короткий історичний термін значно обігнали раніше виниклі східні й у вирішальному ступені визначили весь хід людського прогресу.

Ведучим державотворним фактором на території Європи був класовий поділ суспільства. Тут на стадії протодержави, формою якої була «військова демократія», відбувалося інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва — худобу, рабів.

14. Поняття та класифікація функцій держави.

Функції держави – це основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі. Види ф-цій держави поділяються:1. За соціальним призначенням: А) основні. Це такі напрями діяльності держави, без здійснення яких вона не може нормально функціонувати та розвиватись (ф-ції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян). Б) неосновні ф-ції держави, які є складовими елементами основних ф-цій.2. за сферами діяльності держави: внутрішні і зовнішні3. з точки зору тривалості здійснення у часі: А) постійні ф-ції, що здійснюються протягом всього часу існування держави (оборона країни, …) Б) тимчасові, що здійснюються лише протягом певного періоду існування держави (у перші роки існування Радянської держави – придушення опору пануючих раніше класів).

15. Внутрішні функції держави: поняття та зміст.

Ф-ції держави – це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання, цілі. Внутрішні функції держави здійснюються в межах даної держави і в яких виражається її внутрішня політика.- Регулювання економічних відносин.- Організація суспільної праці.- Охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян- Соціальний захист населення- Охорона й раціональне використання природних ресурсів.

16. Зовнішні функції держави: поняття та зміст.

Ф-ції держави – це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання, цілі. Зовнішні ф-ції держави – це функції, які забезпечують здійснення зовнішньої політики держави.- Оборона країни.- Підтримання міжнародного миру.- Підтримання економічного співробітництва.



17. Форми і методи здійснення функцій держави.

Правові форми здійснення функцій держави — це однорідна за своїми зовнішніми ознаками, характером і юридичними наслідками діяльність державних органів, пов’язана з виданням юридичних актів (нормативних та індивідуальних). У правових формах відображаються зв’язок держави і права, обов’язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону. Виділяють три правові форми здійснення функцій держави — правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну.Правотворча діяльність — це форма здійснення функцій держави шляхом підготовки і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація функцій держави практично неможлива. Наприклад, як здійснювати соціальну функцію без законодавства про соціальне забезпечення?Правовиконавча діяльність — це діяльність державних органів з виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. Вона являє собою зв’язану з повсякденним розв’язанням питань управління справами суспільства владну, виконавчо-розпорядницьку роботу державних органів.Правоохоронна діяльність — це форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту прав і свобод, із забезпечення виконання юридичних обов’язків, з притягнення осіб, що скоїли правопорушення, до юридичної відповідальності, з охорони правопорядку, попередження правопорушень.

Методи здійснення функцій держави досить різноманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу, для реалізації економічної функції необхідний цілий набір економічних методів — прогнозування, планування та ін.

18. Політична і державна влада: поняття та аспекти співвідношення.

Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав’язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб’єктом і об’єктом.

Політична влада – це здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншим суб’єктам у сфері управління справами держави і суспільства.

Державна влада — це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб’єктами, що спираються на державний примус[1].

Державна влада є різновидом соціальної влади і завжди є політичною по суті.

Державна влада в інституціональному розумінні — це система структур, органів, установ, які реалізують функції держави.

Яке співвідношення політичної та державної влади?

Є дві точки зору з цього питання:

•  «політична влада» і «державна влада» — поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

•  «політична влада» і «державна влада» — поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада нерозривно пов’язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада — головний, типовий засіб здійснення політичної влади. Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.

19. Політична система суспільства: поняття, структура, функції.

Політична система суспільства – це система матеріальних та нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.Політична влада – це здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншим суб’єктам у сфері управління справами держави і суспільства.Систему матеріальних елементів політичної системи утворюють суб’єкти політики, тобто суб’єкти, які безпосередньо беруть участь у здійсненні політики, або інакше кажучи, в управлінні справами суспільства.Суб’єкти: народ, населення певної частини території держави, класи, нації, соціальні прошарки, держава, певні об’єднання громадян, громадяни.Нематеріальні елементи політичної системи суспільства:- політичні принципи і норми;- політичні відносини;- політична свідомість, політична психологія, політична ідеологія, політична культура, політична діяльність.

20. Місце і роль держави в політичній системі.

Роль держави у політичній системи суспільства виявляється в тому, що вона:— визначає перелік суб’єктів, які наділяються правом брати участь в управлінні справами суспільства, тобто визначає перелік матеріальних елементів політичної системи суспільства;- визначає конкретні повноваження кожного з матеріальних елементів політичної системи у сфері політичних відносин;- контролює, координує і припиняє діяльність будь – яких суб’єктів політики.

21. Поняття та елементи форми держави.

Форма держави – це комплексне поняття, яке характеризує її з точок зору форми правління, форми державного устрою, та державно-правового (політичного) режиму.Елементи форми держави:- форма державного правління – визначає порядок формування вищих органів держ. влади, їх компетенції та взаємовідносини між собою.- Державний устрій – визначає поділ території держави на складові частини, компетенцію цих складових частин та їх взаємовідносини між собою та державою в цілому. Форма держ. устрою буває проста (унітарна держава) і складна (федерація, конфедерація);- Державно-правовий (політичний) режим – визначає форми і методи здійснення державної влади і, перш за все, рівень реального впливу громадян на управління справами держави і суспільства, а також зміст, об’єм і реальність прав і свобод громадян. Види державно-правових (політичних) режимів – демократичні та антидемократичні.

22. Поняття та види форми правління.

Форма держ. правління визначає порядок формування вищих органів держ. влади, їх компетенції та взаємовідносини між собою. Формами держ. правління є монархія і республіка. Монархія – це форма держ. правління, при якій вища держ. влада реально або формально належить одній особі (монарху), який, як правило, одержує цю владу у спадок. Монархія буває необмежена і обмежена. Республіка – це форма держ. правління, при якій вищі органи держ. влади обираються народом або формуються гранами, який обраний народом. Види республік: 1. парламентська республіка, 2. президентська республіка, 3. змішана президентсько-парламентська або парламентсько-президентська республіка.

23. Поняття та види форми державного устрою.

Державний устрій визначає поділ території держави на складові частини, компетенцію цих складових частин та їх взаємовідносини між собою та державою в цілому. Форма держ. устрою буває проста і складно простою і складною. Простою формою держ. устрою є унітарна держава, тобто держава, складові частини території якої не мають жодних ознак державності. Складними формами держ. устрою є федерація і конференція. Федерація – це форма держ. устрою, при якій частина території держави мають певні ознаки державності. Федерації бувають: договірною (союзною) та федерацією, заснованою на автономії. Конфедерація – це союз декількох держав, які об’єднують свої певні зусилля для досягнення конкретної мети, зберігаючи, при цьому, повну взаємну незалежність.

24. Поняття та види державно-правового режиму.

Державно-правовий (політичний) режим – визначає форми і методи здійснення державної влади, і перш за все, рівень реального впливу громадян на управління справами держави і суспільства, а також зміст, об’єм і реальність прав і свобод громадян. Існує 2 основних види державно-правових режимів: 1. демократичні режими, при яких громадяни реально впливають на управління справами держави і суспільства та володіють широкими, демократичними та реальними правами і свободами. 2. антидемократичні режими, при яких громадяни реально не впливають на управління справами держави і суспільства і не володіють широкими демократичними, реальними правами і свободами.В Україні склався державно-правовий режим, який активно розвивається в демократичному напрямку

Правова держава – це держава, в якій панує право

25. Механізм держави: поняття, ознаки та принципи функціонування.

Механізм держави – це система всіх держ. організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції елементами механізму держави:- Державні підприємства – це держ. організації, які забезпечують здійснення функцій держави у виробничій сфері (заводи, фабрики, …).- Державні установи – це держ. організації, які забезпечують здійснення функцій держави у невиробничій сфері (школи, театри, бібліотеки, …).- Державні органи – це держ. організації, які контролюють діяльність держ. установ і підприємств та забезпечують здійснення державного примусу (законодавчі, виконавчі, судові).Сукупність органів держави утворює державний апарат. Орган держави – це особа чи група осіб, сформованих у встановленому законом порядку, які виступають від імені держави і наділені правом застосування державного примусу.

26. Поняття та структура державного апарату.

Державний апарат – це система органів держави як держ. організацій, що наділені правом застосування засобів державного примусу і які контролюють і координують діяльність державних підприємств і державних установ. Елементами держ. апарату є державні органи – це держ. організації, які контролюють діяльність держ. підприємств і установ та забезпечують здійснення державного примусу. Держ. органи поділяються на законодавчі, виконавчі, судові.

27. Принципи організації та функціонування апарату держави.

Апарат держави — це система державних органів, уповноважених здійснювати державну владу та управління по виконанню завдань і функцій держави.

До основних принципів організації та діяльності державного апарату слід віднести:

1) демократизм. Цей принцип передбачає широке залучення населення до активної участі у формуванні та організації діяльності державного апарату, створення рівних умов участі громадян в управлінні державою з урахуванням особистих якостей кожного;

2) гуманізм (пріоритет прав і свобод людини). Цей принцип передбачає конституційне закріплення прав і свобод людини, яка є найвищою цінністю суспільства та держави. Визначення у діяльності державних структур верховенства інтересів, прав і свобод людини. Закріплення засобів відповідальності владних структур держави та їх посадових осіб за порушення конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина;

3) законність. Цей принцип передбачає функціонування лише тих владних державних органів, які передбачені конституцією і у межах, визначених чинним законодавством. їх діяльність спрямована на виконання конституції, законів та єдиним застосуванням нормативноправових актів на всій території держави;

4) єдність і розподіл влади. Цей принцип зумовлює належність державної влади народу та передбачає її розподіл на законодавчу, виконавчу та судову. Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск’є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов’язаного з цим можливого свавілля, а також на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Тобто без розподілу влади демократії бути не може.

Концепція розподілу влади законодавчо закріплена у ст. 6 Конституції України. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нормами Конституції, може здійснюватися виключно судами.

Реальність вказаного принципу забезпечується наявністю механізму стримувань і противаг, який протидіє сваволі, беззаконню з боку органів державного апарату, і тим самим створює певну конкуренцію між владними структурами. Так, органи законодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки остання не може виходити за межи прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює парламентський контроль за його діяльністю щодо виконання ним законів. У свою чергу вищі органи у системі виконавчої влади наділяються правом законодавчої ініціативи.

За парламентськопрезидентської форми правління президент, за наявності певних, передбачених Конституцією України умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент теж за відповідних умов — усунути президента з посади у порядку імпічменту.

Органи судової влади захищають права і свободи людини і громадянина від будьякого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд України може стримувати як законодавчу так і виконавчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і нормативноправових актів вищих органів виконавчої влади неконституційними у разі, якщо вони не відповідають нормам Конституції України;

5) верховенство права. Цей принцип передбачає його конституційне закріплення та виражається у праві кожного громадянина оскаржити у судовому порядку будьяке рішення державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їм незаконними діями посадових осіб;

6) професіоналізм. Цей принцип визначає необхідність реалізації владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб’єктів владних відносин та можливість їх оптимального застосування для досягнення поставленої мети. У державних органах створюються сприятливі умови для добору і розстановки високопрофесійних службовців. Від того, якими засобами (анкетування, співбесіда, тестування, екзаменування) і відповідні до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність діяльності державного апарату.

До принципів організації і діяльності державного апарату також відносять:

ієрархічність;

поєднання виборності і призначуваності;

змінюваність;

поєднання колегіальності та єдиноначальності;

гласність і урахування громадської думки;

рівний доступ громадян до державної служби тощо.

Наявність та взаємодія зазначених принципів зумовлює і забезпечує функціонування апарату держави як взаємопов’язаної системи органів, які забезпечують ефективне виконання владних повноважень

28. Поняття та ознаки органів держави.

Поняття і види органів держави. Орган держави – це особа чи група осіб, які виступають від імені держави й наділені владно-державними повноваженнями, в тому числі правом застосувати засоби державного примусу і здійснювати державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

29. Види органів держави.

Види держ. органів:1. за місцем у системі держ. апарату органи держави бувають:- первинні (створюються виборами (Верх. Рада, Президент)).- похідні (створюються первинними (Каб. Мін., судові органи)).2. за характером і змістом діяльності: органи законодавчої влади; органи виконавчої влади; органи судової влади.3. за способом створення: виборні (В.Р.); призначувані (місцеві держ. адміністрації).4. за часом функціонування: постійні, тимчасові.5. за територією, на яку поширюються їхні повноваження: загальнодержавні (Каб. Мін.); місцеві (місцеві держ. адміністрації, міський суд).6. за персональним складом: одноособові (Президент); колегіальні (Верховна Рада).

30. Основні напрямки удосконалення державного апарату України.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів.

Принципи організації і діяльності державного апарату — відправні засади, незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів.

О.Ф. Скакун виділяє такі основні принципи організації і діяльності державного апарату [11, с. 95]:

І) пріоритет прав і свобод людини;

2) єдність і поділ влади;

3) верховенство права — виражається, наприклад, у праві оскарження в суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх незаконними діями;

4) законність;

5) ієрархічність — підлеглість по вертикалі;

6) організаційно-правова зв’язаність діяльності державних органів і посадових осіб;

7) поєднання виборності і призначуваності;

8) демократизм методів і стилю роботи;

9) змінюваність;

10) поєднання колегіальності та єдиноначальності;

11) гласність і урахування громадської думки;

12) професійна компетентність;

13) економічність, програмування, науковість;

31. Основні положення концепції правової держави.

Правова держава – це держава, в якій панує право. Основні ознаки правової держави:— панування права в усіх сферах державного і суспільного життя, які підлягають правовому врегулюванню.- Зв’язаність правом держави, її органів та посадових осіб.- Непорушність законних прав і свобод громадян.- Взаємна відповідальність держави і громадянина.- Організація і здійснення держ. влади відповідно до принципу розподілу влади.- Наявність ефективних форм контролю і нагляду за додержанням законності у країні.- Забезпечення функціонування держави, її органів і посадових осіб за принципом: “Забороняється все, крім того, що прямо дозволяється законом”.- Забезпечення участі громадян у всіх сферах державного і суспільного життя за принципом: “Дозволяється все, крім того/, що прямо забороняється законом”.

32. Громадянське суспільство: поняття, ознаки, структура.

Громадянське суспільство — це 1) наявність власності у розпорядженні людей (індивідуальне або колективне володіння);

наявність розвиненої різній структури, що відбиває розмаїття інтересів різних груп і прошарків, розвиненої і розгалуженої демократії;

високий рівень інтелектуального, психологічного розвитку членів суспільства, їх здібності до самодіяльності при включеності в той або інший інститут цивільного суспільства;

законообеспеченность населення, тобто функціонування правової держави.

Громадянським суспільством можна вважати таку спільність людей, де досягнуто оптимальне співвідношення всіх сфер суспільного життя: економічної, політичної, соціальної і духовної, де забезпечено постійне поступальний рух суспільства вперед. «Громадянське суспільство — це таке суспільство, в якому різні за своєю природою об’єднання громадян (партії, союзи, профспілки, кооперативи, групи) здійснюють зв’язок між людиною і державою і не дозволяють останньому узурпувати особистість».

Структура громадянського суспільства — це внутрішня будова суспільства, що відображає різноманіття і взаємодію його складових, що забезпечує цілісність і динамізм розвитку.

Основними ознаками громадянського суспільства є:

— Найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

— Самоврядність;

— Конкуренція їхнім виокремленням його структур і різних груп людей;

— Вільно формується громадська думка і плюралізм;

— Загальна інформованість, і, перш за все реальне здійснення права людини на інформацію;

— Життєдіяльність у цивільному суспільстві базується на принципі координації. На відміну від державного апарату, який побудований на основі принципу субординації, тобто система суворого підпорядкування «молодших старшим».

33. Основні ідеї марксистського вчення про державу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідеології» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону…». Політичне панування, конституйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплення, прийняти тим самим «форму пануючої волі».

Тезу про єдність держави і права, права і закону, про особливий взаємозв´язок політичної і юридичної надбудов конкретизовано у Маркса і Енгельса рядом важливих теоретичних положень: 1) держава і право разом з´являються на історичній арені і разом зійдуть з неї. 2) Кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права. 3) Право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в правове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву. 4) Держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що «сама організація державного механізму повинна одержати своє оформлення в праві». По-друге, веління державної влади повинні бути обов´язковими для населення всієї країни, а це неможливо, говориться в «Німецькій ідеології», якщо не виражати державні веління у вигляді загальнообов´язкових правил поведінки, в нормах права. Саме державна охорона, можливість державного примусу, які стоять за правовою нормою, і є основна специфічна риса, що відрізняє правові норми від інших соціальних норм.

Основоположники марксизму робили висновок про все зростаючу роль правотворчості держави, особливо як законодавства, судової правотворчості.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Злочини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умовах життя індивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві — це боротьба індивіда проти існуючих капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, тому що відпадає потреба в примусовій системі соціальних норм. Відмирання права в майбутньому комуністичному суспільстві не означає відмови цього суспільства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (із загальної згоди), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмирання права похідне від відмирання держави, політичної влади.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних доктрин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане могутньою ідейною зброєю комуністів за «перебудову світу

34. Доктрина держави загального добробуту.

35. Основні положення теорії плюралістичної демократії.

Плюралістична демократія — сучасна концепція демократії, відповідно до якої влада ніби «розшаровується» і здійснюється як державою, так і багатьма недержавними об’єднаннями (асоціаціями підприємцівцерквоюполітичними партіямифермерськими об’єднаннями тощо), що протидіють і зрівноважують одна одну, завдяки чому нібито досягається «чиста», «вища» демократія. Представниками даної концепції були Г. Ласкі, М. Дюверже,Р. Дарендорф, Р. Даль, Й. Шумпетер та інші.

Модель плюралістичної демократії найбільш близько до ідеалу народовладдя. На сучасному етапі вона стала характерною для більшості європейських країн. У плюралістичної концепції політика розглядається як конфлікт груп інтересів у їх політичній боротьбі, де рішення приймаються на основікомпромісу заради задоволення максимального обсягу інтересів.[1] Плюралістичні концепції зберігають всі цінності ліберальної демократії, але багато в чому йдуть далі. Основні положення плюралістичної концепції:

народ як суб’єкт влади має груповий склад;

реальним джерелом влади є не особа, не народ в цілому, а групи інтересів;

визнання групи інтересів центральним елементом демократичної політичної системи, в якому формуються інтереси, ціннісні орієнтації та яка гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод особи; сама особа витискується на другий план, хоча і не відкидається її статус як первинного суб’єкта права;

групи інтересів проявляють себе через політичні інститути, діяльність яких об’єктивується в управлінській системі;

наявність партійної системи, що уможливлює вільну міжгрупову політичну конкуренцію;

головною засадою політики повинна бути репрезентація різних за своїм внутрішнім спрямуванням інтересів, соціальна основа демократичної влади — баланс інтересів;

діяльність держави розглядається як фактор збереження рівноваги суперницьких інтересів і забезпечення саморегулювання всього суспільства;

підтримка державою соціально незахищених груп і індивідів з метою підвищення їх життєвих шансів і дотримання вимог соціальної справедливості.

36. Теорія еліт та елітарної демократії.

Теорія елітарної демократії  — одна із концепцій демократії, заснована на передачі компетенції прийняття політичних рішень спеціалістам — еліті, виходячи з того що «маси» не цікавляться політикою, не мають відповідних знань, навичок та інформації, не вміють приймати правильні політичні рішення. В такому випадку найефективнішим державним механізмом є такий, в якому право прийняття політичних рішень належить компетентним спеціалістам — еліті

Значну роль у становленні концепції елітарної демократії відіграла теорія еліт, на якій перша фактично повністю побудована.

При розгляді еліти стосовно до сфери політики вчені оперують двома близькими, але не ідентичними термінами: «політична еліта» і «володарююча еліта». Найбільш містким є поняття «володарююча еліта»: це всі групи, які можуть і реально здійснюють вплив на владу. Виходячи з трактування політичної еліти як одного з елементів володарюючої еліти, їй можна дати таке визначення: це певна група суспільства, яка концентрує у своїх руках державну владу і відповідає за вироблення стратегії розвитку всієї системи. Саме на цій теорії побудована елітарна демократія, яка говорить вже й про активні дії цієї еліти. Тобто, політична влада належить меншості (еліті), яка править формально від імені народу.[7]

Елітарна модель передбачає здійснення таких організаційно-правових заходів у державному управлінні, які забезпечують наступне:

Партійно-політичне структурування суспільства відбувається навколо певної кількості політичних лідерів;

Головним спрямуванням передвиборчої агітації є обговорення особистісних якостей лідерів, а не їхніх політичних програм;

Найвищі посади в державі здобувають персоналії, а не політичні партії чи блоки, уряд формується не на коаліційній основі, а прем’єр-міністром;

Виконавча вертикаль (разом із регіональними її керівниками) формується «під лідера» за принципами централізації та концентрації влади і в разі зміни президента (прем’єра-міністра) уряд та регіональні керівники органів виконавчої влади у своїй більшості змінюються;

37. Поняття та види державної дисципліни.

Державна дисципліна — точне дотримання всіма організаціями і громадянами встановленого державою порядку діяльності державних органів (посадових осіб) по виконанню покладених на них державних обов’язків. Основою державних дисциплін є законність, тобто неухильне дотримання законів, строге виконання і не порушення

Державна дисципліна може складатися із різних видів дисципліни: планової, фінансової, договірної, технологічної, службової та ін. наприклад, плановий елемент державної дисципліни полягає в необхідності планування державними органами своєї діяльності, реалізації запланованих програм в будь-якій сфері своєї компетенції.У галузі господарських, комерційних відносин головним елементом державної дисципліни є дотримання договірної дисципліни. Вона виражається у точному і неухильному виконанні юридичними і фізичними особами взятих на себе зобов’язань з договорів.Послаблення договірної дисципліни як важливого господарсько-економічного елементу державної дисципліни призводить до занепаду господарства країни.Вимоги фінансової дисципліни обов’язкові не тільки для виконання державного бюджету, а також розповсюджується на всіх суб’єктів фінансово-економічної діяльності і обов’язкові незалежно від форми їх власності.Виконання державної дисципліни при цьому означає дотримання законодавства, що встановлює систему нормативів, у відповідності із якими можуть плануватися і використовуватися грошові кошти як державних установ, так і приватних підприємств і приватних підприємців.Як вид державної дисципліни у державних органах і установах існує службова дисципліна. Вона направлена на забезпечення чіткої роботи державного апарату, вимагаючи від кожного його працівника розуміння покладених на нього службових функцій, відповідальності у відповідності із займаною посадою. Державна дисципліна учасників управлінського процесу, що регулюється державою, передбачає неухильне дотримання закону не тільки працівниками державного апарату, але і всіма громадянами країни, зайнятими і різних сферах життєдіяльності.

38. Сучасні концепції право розуміння.

Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов’язкові норми, права, обов’язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

2. Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття-права — норма права, право — норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.

3. Соціологічний: вихідна форма буття права — правовідносини; право — порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

Віддати перевагу слід інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазначених концепціях праворозуміння.

39. Поняття та ознаки права у його нормативному розумінні.

Поняття і сутність права. Право – це система правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою, мають загальнообов’язковий характер і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.Сутність права полягає у тому, що воно (право) є специфічним регулятором суспільних відносин, який нерозривно пов’язаний з державою.Ознаки права:- П. нерозривно пов’язане з державою;- П. має загальнообов’язковий характер;- П. забезпечується можливістю застосування держ. примусу;- П. має формальну визначеність, тобто відповідні правила поведінки однозначно формулюються в офіційних письмових документах (нормативно-правових актах).

40. Принципи права, їх види та характеристика.

Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін. Принципи права: • Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність; • Координують функціонування механізму правового регулювання; • Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян; • Формують правове мислення і правову культуру; • Цементують систему права. Форми існування принципів права різноманітні:- У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій; — Я к правові орієнтації суб’єктів права; — У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань; — У вигляді вимог правового регулювання; — У вигляді правових цінностей та ін. Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів. 



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | ... | Вперед → | Последняя | Весь текст




sitemap
sitemap