Крим Право текст



ВСТУП

Злочини проти волі, честі та гідності особи є невід’ємною частиною Кримінального Кодексу України. Цей розділ визначає покарання правопорушникам, які порушують закони. В цій курсовій роботі ми будемо розглядати загальні поняття і норми третього розділу Особливої Частини ККУ. Суспільна небезпека діянь, що розглядаються у цьому розділі, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди волі, честі та гідності особи як члена суспільства. Сукупність цих відносин і є основними безпосередніми об’єктами вказаних злочинів.Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров’я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.Ця частина включає в себе злочини, які є досить поширеними не тільки в Україні, а й в усьому світі загалом. Тому щоб побороти чи принаймні максимально скоротити статистику цих злочинів приймаються законодавчі акти, а також створюються міжнародні спілки по боротьбі з такими злочинами.На нашу думку одна із основних проблем розділу третього Особливої частини ККУ — це є викрадення людей, а також їх незаконна експлуатація. Український законодавець приймає максимальні міри щоб запобігати таким злочинам, але цього ми вважаємо не достатньо, так як це глобальна проблема країн та і людства в цілому. Також ці норми базуються на міжнародних договорах які передбачають протидію торгівлі людьми, а також включають в себе допомогу постраждалим, які були втягнуті в це не з свої волі. Основними завданнями у цій сфері мають бути підвищення ефективності профілактичної та роз’яснювальної роботи серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми; удосконалення процедур щодо виявлення дітей, які потерпіли від сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними; створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації.Актуальність теми дослідження полягає в тому, щоб розкрити і вивчити поняття злочинів проти волі, честі та гідності особи, які в наш час грають важливу роль в формуванні цивілізованого і правового суспільства.Мета роботи – комплексне дослідження і узагальнення нормативної бази сучасного законодавства про злочини проти волі, честі та гідності особи.Предметом даної роботи є злочини передбачені розділом три Особливої частини ККУ, а також визначення покарань і міжнародних актів по боротьбі з цими злочинами.Об’єктом дослідження є інститут кримінального кодексу України, а також основний склад злочинів проти волі, честі та гідності особи.

РОЗДІЛ І. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Злочини проти волі, честі та гідності особи – це закріплені в розділі  ІІІ Особливої частини КК України протиправні суспільно-небезпечні винні діяння.  Родовим об’єктом злочинів, передбачених в нормах даного розділу, є особиста свобода, честь та гідність особи. Особиста (фізична) свобода людини є найважливішим невід’ємним правом особистості та суспільства. В ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також в ст. 3 Загальної декларації прав людини проголошено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Положення даних міжнародно-правових актів проголошують, що ніхто не повинен утримуватися в рабстві або в невільному стані, піддаватись неправомірному арештові, затриманню та триманню під вартою.Пріоритет цього завдання закріплено в Конституції України. На перший погляд може видатися, що об’єктом посягання злочинів, включених до розділу ІІІ, є лише суспільні відносини, пов’язані із забезпеченням фізичної свободи (волі) особи та її конституційного права на особисту недоторканність. Проте в кожному випадку вчинення злочину проти волі особи (крім злочину, передбаченого ст. 148 чинного Кодексу) так чи інакше є посяганням на честь і гідність особи. Конституція України у розділі ІІ закріпила достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належать право на повагу до гідності людини, право кожної людини на свободу та особисту недоторканість. Норми розділу ІІІ КК України спрямовані на охорону цих прав. Родовим об’єктом злочинів, відповідальність за які встановлена цим розділом, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність людини [1]. Відповідно до ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Поняття честі та гідності як моральних категорій суспільства визначені у виданнях енциклопедичного характеру. Стосовно честі і гідності окремої людини — члена суспільства — можна виходити з того, що в кожному випадку з урахуванням принципів та моралі суспільства честь є, насамперед, оцінкою особи з боку суспільства, гідність полягає в самооцінці особи. З урахуванням цього очевидним є те, що будь-яке злочинне посягання на волю особи принижує її честь або гідність.Відомо, що головним завданням законодавства про кримінальну відповідальність є охорона соціальних цінностей. Першочергова ж функція чинного Кримінального кодексу полягає в захисті особистих благ людини, її фундаментальних прав і свобод від будь-яких протиправних посягань.  Суспільна небезпека діянь, що розглядаються у цьому розділі, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди волі, честі та гідності особи як члена суспільства. Сукупність цих відносин і є основними безпосередніми об’єктами вказаних злочинів.Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров’я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.Споконвічно людина прагнула бути вільною. Вільно існувати, вільно обирати місце проживання, професію, дружину (чоловіка) тощо. Реалізувати ж це право їй не завжди вдавалося, оскільки такі природні блага, як воля та особиста недоторканність, постійно піддавалися всіляким обмеженням. Але раніше неможливість або обмежена можливість реалізації людиною цих прав, як правило, були пов`язані з історичною еволюцією української держави і сприймаються як даність, оскільки це хід історії. Хоча вже тоді окремі прояви цього явища поступово піддавалися криміналізації, зокрема, в Руській Правді Ярослава Мудрого, а потім у Воїнському Артикулі 1715 року Петра І, в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1885 року. Окремі сторони цього негативного явища були присутні в історії як України, так і інших держав. Про це свідчить той факт, що в КК Таджицької РСР до 1930 року була норма про відповідальність за викрадення жінки з метою продажу, у КК РРФСР 1926 року знаходилась ст. 232 про відповідальність за сплату та прийняття викупу за наречену, у якій мова йшла, зокрема, про купівлю-продаж жінки з метою одруження [2].Серед злочинів проти волі, честі та гідності людини найбільш розповсюдженим на сьогодні є прояви торгівлі людьми. В середині дев`яностих років XX століття міжнародне співтовариство вимушене було визнати, що країни колишнього СРСР є головними постачальниками людей для світової секс- та порноіндустрії. З цього приводу В.В. Лунєєв зазначив: «Цей вид злочинного «ремесла» (мова йде про торгівлю людьми) став широко поширюватись в Росії, Україні та Білорусі, звідки російських, українських та білоруських жінок вивозять до Західної Європи та США. Не менш небезпечним діянням у сучасному суспільстві є посягання на права дітей, серед них, експлуатація дітей, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвомПевна теоретична незавершеність і суперечливість окремих питань кримінальної відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності призводить до помилок в практичній діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду при розслідуванні та розгляді справ цієї категорії [3, с. 123].Виділення в чинному Кримінальному кодексі окремого розділу, до якого включені злочини проти волі, честі та гідності особи, зумовлене необхідністю, насамперед, практичного, більш чіткого розмежування складів злочинів саме за об’єктом злочинного посягання.З об’єктивної сторони більшість злочинів проти волі, честі та гідності вчинюються шляхом активних дій (викрадення людини — ст. 146 КК, захоплення заручників — ст. 147 КК, підміна дитини — ст. 148 КК, торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини — ст. 149 КК тощо). Окремі злочини, наприклад, незаконне позбавлення волі — ст. 146 КК, незаконне поміщення в психіатричний заклад — ст. 151 може вчинюватися як шляхом дії так і шляхом бездіяльності. Більшість злочинів проти волі, честі та гідності особи — злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення дії. До них, зокрема, відносяться: незаконне позбавлення волі або викрадення особи — ст. 146 КК, експлуатація дітей — ст. 150 КК, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом — ст. 150 КК, торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини — ст. 149 КК та інші.Суб’єктивна сторона злочинів проти волі, честі та гідності особи характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти волі, честі та гідності особи є мотив та мета. Так, в ст. 147 КК виділена мета  – захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.Суб’єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи можуть бути, як правило, фізичні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За захоплення заручників (ст.147 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб’єктами злочину: службова особа — суб’єкт за ч. 2 ст. 149 КК, лікар-психіатр – ст. 151 КК.На підставі викладеного можна констатувати, що злочинами проти волі, честі та гідності особи є протиправні умисні суспільно небезпечні діяння, які заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди волі особи, її честі та гідності [4, c. 249].



1.1. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини, як склад злочину, закріплений в Кримінальному Кодексі України

Стаття ККУ 149: 1. Продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці,— караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності,— караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки,— караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна [2]. 1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є воля і гідність людини. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я людини, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України, 2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст, 149 дає змогу дійти висновку, що з об’єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України. Під продажем, тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов’язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму. До іншої сплатної передачі у ст. 149 можна віднести угоди про міну, найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій особі у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім гроші, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу, надання лікувальних чи оздоровчих послуг, путівки в круїз тощо). Під іншою незаконною угодою щодо людини слід-розуміти два види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особі у фактичну власність або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої. Дії винного, пов’язані з незаконним переміщенням людини через державний кордон України, повністю охоплюються ч. 1 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 332 не потребують. Проте, якщо винна особа при цьому сама незаконно перетнула державний кордон, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 149 і 331 [5, c. 174]. У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої сплатної передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві, злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором купізлі-продажу, який є — Гасіо означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо передбаченого договором між сторонами. Без відповідних аналогій з цивільним правом не можна обійтися і характеризуючи інші конкретні суспільно небезпечні дії, що становлять зміст об’єктивної сторони цього злочину. Адже специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються, — людина, — хоча й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на незаконні, але залишає незмінною зовнішню правову оболонку. Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщення людини через державний кордон України. Таким чином, сама по собі безоплатна передача людини у фактичну власність чи для тимчасового використання, так само як одержання людини внаслідок її купівлі чи іншої угоди, не пов’язані з переміщенням людини через державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч, 1 ст, 149, і можуть кваліфікуватися за наявністю відповіднихобставин за ст. 146. 3. Суб’єкт злочину загальний з 16 років.  4. Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив.Крім того, для третьої його форми (здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України) обов’язковою ознакою є мета. Такою метою тут є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України.Складність конструкції диспозиції ч. 1 ст. 149 вимушує звернути увагу на таке.У разі, якщо винний безоплатно передає людину іншій особі, інтелектуальна ознака його умислу має характеризуватися усвідомленням, зокрема, того, що: а) ним здійснюється незаконна передача людини іншій особі; б) така передача пов’язана з переміщенням людини через державний кордон України; в) вказана інша особа, яка отримує людину, має за мету подальшу передачу її третій особі (особам); г) у свою чергу, третя особа має використовувати жертву злочину з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою [6, c. 365].За таких обставин практичне застосування норми унеможливлюється, оскільки мета, яка є обов’язковою ознакою злочину, у даному випадку характеризує вольову ознаку умислу не особи, яка вчинює злочин, а інших осіб, котрі виконують певні дії за межами складу цього злочину. При цьому у переважній більшості випадків винна особа фактично не може знати, з якою саме метою (продати, передати оплатно чи безоплатно або залишити у себе) жертву злочину хоче придбати друга, а тим більше третя особа у ланцюгу покупців. Тому слід виходити із того, що слова “для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)” у складі злочину, передбаченого ст. 149, визначають суб’єктивну спрямованість дій тільки такого винного, який сам придбав людину і перемістив її через державний кордон України.Навіть за такого підходу для інтелектуальної ознаки умислу винного необхідним є усвідомлення того, що: а) ним здійснюються купівля або інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний кордон України; б) ця незаконна угода та наступне переміщення людини через державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або іншої передачі її іншій особі (особам); в) особа (особи), яка придбала жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що нею усвідомлювався як неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.Якщо винна особа, здійснюючи продаж (іншу передачу) людини, байдуже ставиться до того, як саме ця людина буде використовуватися її покупцем в подальшому, відповідальність цієї особи за ст. 149 виключається (скажімо, особі байдуже, буде покупець використовувати продану йому жінку в порнобізнесі чи одружиться на ній). У цьому випадку мову можна вести лише про притягнення винної особи до відповідальності за незаконне позбавлення волі. Тому вказана мета може бути доведена, як правило, лише у випадках, коли особа систематично поставляє певним покупцям дітей для використання їх як жебраків або жінок для сексуальної експлуатації тощо.Зазначена мета, як вказувалось вище-, має альтернативний характер. Винна особа здійснює заволодіння людиною та її переміщення через державний кордон України для наступного продажу (або іншої передачі), усвідомлюючи, що кінцевою метою такого продажу (іншої передачі) жертви злочину в подальшому будуть: а) її сексуальна експлуатація; б) використання в порнобізнесі; в) втягнен-ня у злочинну діяльність; г) залучення в боргову кабалу; д) усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях; е) використання в збройних конфліктах; є) експлуатація її праці. Експлуатація праці — це присвоєння матеріальних результатів -праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами використання людини для експлуатації її праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Виконання такої роботи звичайно не пов’язане з добровільною пропозицією працівником своїх послуг і вимагається від нього під загрозою фізичного насильства.Сексуальна експлуатація — це вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності [7, c. 364].Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у даній країні чи незаконний вид підприємництва, пов’язаний зі звідництвом для проституції, сутенерством, утриманням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру. Використання у порнобізнесі означає використання особи як сутенера, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.Втягнення у злочинну діяльність — це дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце й способи вчинення або про приховування слідів злочину, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схилення її до вчинення злочину та ін.). Детальніше про втягнення у злочинну діяльність.Залучення в боргову кабалу передбачає поставлення особи у стан повної, фактично рабської залежності від іншої особи. На практиці в такий стан потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у будинок терпимості іншої країни, власник якого, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї всі документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку.Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях — це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки для. Її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, які передбачають фактичну передачу права власності.Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то продаж (інша передача) її з метою усиновлення в комерційних цілях не може кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за ч. 2 ст. 149. Диспозиція ч. 1 ст. 149 у цій частині є прикладом логічної помилки законодавця.Використання в збройних конфліктах передбачає використання особи для виконання ним бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.Передача людини іншій особі з метою використання першої у збройному конфлікті як найманця потребує кваліфікації за ст. ст. 27 і 447 як пособництво (чи підбурювання) у вербуванні найманців;5. Кваліфікованими видами торгівлі людьми є вчинення цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності [8, c. 139].Про поняття неповнолітній див. коментар до ст. 66, а про поняття попередня змова групи осіб — до ст. 28. Неповнолітньою потерпіла особа має бути на момент укладення відповідної угоди щодо неї.

Кілька осіб — це дві і більше особи незалежно від їхнього віку та інших ознак.Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як Щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.Використання службового становища передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою (див. коментар до ст. 364). Нею може бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку дитини, представник прикордонних військ, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо.Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися про службове підпорядкування, підкорення чужій, більш сильній волі, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Так, тією чи іншою -мірою неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи — від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти — від викладачів та адміністрації навчальних закладів, хворі — від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про направлення на лікування, підлеглі — від начальників, підозрювані та обвинувачені — від слідчих і прокурорів, підсудні — від суддів та ін.6. Особливо кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч, З ст. 149) визнається вчинення тих самих дій: 1) організованою групою; 2) пов’язаних із незаконним вивезенням за кордон дітей чи . неповерненням їх в Україну; 3) із метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації; 4) із метою насильницького донорства; 5) якщо це спричинило тяжкі наслідки.Про поняття організована група див. коментар до ст. 28. Якщо торгівля людьми пов’язана з переміщенням їх через державний кордон України, членами такої групи є також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншім особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють об’єктивну сторону цього злочину, ними виконувались.Відповідно до законодавства України діти мають право виїхати із України лише за наявності проїзного документа дитини. Його оформлення провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання (згоди) батьків або законних представників дитини. За відсутності згоди одного із батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено лише на підставі рішення суду. Вивезення дитини за кордон з порушенням наведених норм є незаконним.Звичайно, що особливо небезпечними для волі і гідності дитини є випадки, коли її після вивезення за кордон для лікування, навчання, туристичної подорожі не повертають до рідних, а використовують у порнобізнесі, втягують у злочинну діяльність, жебрацтво тощо. Тому неповернення дитини в Україну та її продаж (інша передача) за кордоном з відповідною метою є одним із особливо кваліфікуючих видів злочину, передбаченого ст. 149.

1.2. Незаконне позбавлення волі або викрадання людини

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об’єктомзлочину є воля, честь і гідність особи. Воля — це право людини ніким не бути примушеною робити те, що не передбачено законодавством, право бути незалежною при обранні своєї поведінки та здійснювати вільний розвиток своєї особистості (за умови непорушення прав і свобод інших людей), а також гарантована можливість реалізації нею передбачених конституційних прав і свобод (свобода та особиста недоторканість, право на невтручання в особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання тощо). Честь — це сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості (принципи), якими керується людина у своїй поведінці. Гідність — це усвідомлення людиною, як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних та інших якостей, своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги [2].Потерпілою від злочину є будь-яка особа, що досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину.Об’єктивна сторона злочину характеризується двома формами: 1) незаконним позбавленням волі людини; 2) викраденням людини.Незаконним позбавлення волі є тоді, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Воно може бути здійснено застосуванням фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і замикають у підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також психічним насильством (наприклад, під загрозою застосування зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Способи незаконного позбавлення волі різноманітні — обман, зловживання довір’ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо.Незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Закінченим цей злочин є з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування.Викрадення людини передбачає протиправне переміщення особи з одного місця до іншого, яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі. Способи викрадення можуть бути різними (таємний, відкритий, насильницький, обманний тощо). Закінченим цей злочин є з моменту заволодіння людиною і фактичного початку обмеження її волі.Суб’єкт злочину — загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення злочину службовою особою з використанням своїх службових повноважень її дії підлягають кваліфікації за відповідними частинами статей 146 та 365 КК.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний обов’язково має усвідомлювати незаконність позбавлення волі чи протиправність переміщення потерпілого.Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні); 6) пов’язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому води); 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу (має оцінний характер) [9, c.256].

1.3 Стаття 147 Кримінального кодексу України, її кримінальна характеристика

Загальний об’єкт – Суспільні відносини;Родовий Об’єкт – Воля, честь та гідність особи;Безпсередній – Воля;Об’єктивна сторона – Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи, до вчинення чи утримвання від вчинення будь –яких дій як умови звільнення заручника;Суб’єкт – загальний з 14 років;Суб’єктивна сторона – прямий умисл;Покарання – Позбавлення волі від 7 до 15 років.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМНИХ ПИТАНЬ СТОСОВНО ЧИННОГО КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

2.1.Перспективи розвитку нормативно правової бази у сфері протидії торгівлі людьми в Україні

З метою вирішення проблем та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів від 27 лютого 2008 року № 383 Міністерством сім»ї, молоді та спорту було розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів «Про схвалення Концепції Закону України «Про протидію торгівлі людьми та допомогу постраждалим від торгівлі людьми» та листом від 24 грудня 2008 року № 4.3/2332 направлено на розгляд до Кабміну.Після цього робочою групою було розроблено проект Концепції Закону «Про протидію торгівлі людьми та допомогу постраждалим від торгівлі людьми», який пройшов процедуру погодження в центральних органах виконавчої влади та був направлений до Кабміну. Пізніше робоча група почала готувати цей законопроект. Це не перша спроба, проект закону був розроблений ще в 2002-2003 роках колективом авторів. Однак, попередні розробки фахівців не були прийняті до відома новоствореною командою.Законодавче закріплення державної політики в сфері протидії торгівлі людьми звільнить її від коливань політичної кон’юнктури та рівня фаховості та розуміння керівників відповідних міністерства та відомств. Процес розробки закону є досить публічним, демонструючи реальну та продуктивну взаємодію державних структур, громадських та міжнародних організацій [10, c. 214].

Залишається актуальним питанням ратифікації Європейської Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (2005 р.), яка приділяє серйозну увагу дотриманню та захисту прав потерпілих від торгівлі людьми. Але це питання досі залишається невизначеним.В якості позитивної події, яка сталася вже 5 березня 2009 року, стало прийняття Верховною Радою Закону «Про загальнонаціональну програму «Національний план дій на виконання Конвенції ООН про права дитини», який знаходився на розгляді парламенту ще з 2006 року. Національний план має на меті об’єднати в єдину систему зусилля держави щодо захисту прав дітей. Метою є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».Національний план був прийнятий без переліку заходів, їх потрібно розробити згідно Постанови Верховної Ради до 5 червня 2009 року.Національний план містить окремий розділ, присвячений захисту прав дітей різних категорій, зокрема, питанням протидії торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними [11, c. 243].Основними завданнями у цій сфері мають бути підвищення ефективності профілактичної та роз’яснювальної роботи серед батьків з метою запобігання жорстокому поводженню з дітьми; удосконалення процедур щодо виявлення дітей, які потерпіли від сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження з ними; створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження; забезпечення функціонування системи захисту дітей від жорстокого поводження, проведення відповідної профілактичної роботи.Серед негативних оцінок 2008 року потрібно зазначити чергову нератифікацію Верховною Радою України Гаазької Конвенції з питань захисту прав дитини та міждержавного усиновлення. Вона передбачає відповідальність та завдання, які розподіляють між собою країни походження та приймаючі країни, враховуючи організаційні розбіжності та національне законодавство. Одним з основоположних принципів Гаазької конвенції є те, що усиновлення не є особистою справою, яка може бути залишена в компетенції рідних дитини, її законних представників або майбутніх усиновлювачів. Це соціальний та законний спосіб захисту дитини. Отже, процедура міждержавного усиновлення повинна знаходитися у відповідальності держав, які залучені, і які повинні гарантувати, що усиновлення відповідає найкращим інтересам дитини, а також її основним правам.Актуальною є й ратифікація Конвенції Ради Європи по боротьбі із сексуальною експлуатацією дітей та розбещенням неповнолітніх. Конвенція була підписана Україною ще в 2007 році, але досі не внесений закон щодо її ратифікації до Верховної Ради.Конвенція складається з 50 статей та містить низку зобов’язань для держав, що приєдналися до цього міжнародного інструменту. Зокрема: щодо встановлення кримінальної відповідальності за сексуальне розбещення, організацію дитячої проституції та порнографії й участі дитини у порнографічних виставах, розбещення дітей, сексуальні домагання щодо дітей; щодо засобів захисту і допомоги жертвам, зокрема, ліній допомоги, у тому числі для запобігання їх повторній віктимізації; щодо запровадження спеціальних установ та координуючих органів у сфері попередження і боротьби проти сексуальної експлуатації і сексуального розбещення дітей; щодо розвитку програм та заходів корекції поведінки правопорушників та ін [13, c. 285].

2.2. Відповідність положень чинного Кримінального Кодексу України про відповідальність за посягання на особисту свободу особи вимогам міжнародно – правових актів

Встановлюється чинність міжнародно-правових договорів про боротьбу з викраденням людей та торгівлею ними, порядок застосування на території України, аналізується відповідність норм вітчизняного кримінального законодавства положенням міжнародних конвенцій.Постановка проблеми. У рамках міжнародних конференцій та під егідою міжнародних організацій було прийнято ряд конвенцій кримінально-правового характеру, які зобов’язують держави-учасниці цих конвенцій привести у відповідність своє внутрішнє кримінальне законодавство з рекомендаціями, викладеними у міжнародних актах, тобто встановити кримінальну відповідальність за ті чи інші суспільно небезпечні діяння або ж внести якісні зміни до чинних законодавчих положень, які передбачають кримінальну відповідальність за скоєння відповідних злочинів. Слід визначити, які з прийнятих конвенцій стосуються боротьби зі злочинами проти волі та особистої свободи людини, наскільки Україна виконала прийняті на себе зобов’язання з криміналізації тих діянь, що рекомендовані міжнародними конвенціями, а також проаналізувати чинне вітчизняне кримінальне законодавство у частині протидії злочинам проти волі та особистої свободи людини і встановити відповідність норм КК України положенням міжнародно-правових договорів.Виконання міжнародно-правових зобов’язань у сфері протидії злочинності є одним із пріоритетних напрямів на шляху розвитку демократії та правової держави. Серед посягань, протидія яким не обмежується рамками національного законодавства, є викрадення людини та торгівля людьми, відповідальність за які передбачена ст.ст. 146 та 149 КК України. Для з’ясування того, якою мірою у кримінальному законодавстві України враховані міжнародно-правові вимоги, насамперед слід звернутися до положень відповідних актів, визначити, наскільки вони є обов’язковими для України та порівняти положення міжнародно-правових актів з національним кримінальним законодавством України [14, c. 175].Розпочнемо з аналізу того, чи відповідає законодавче закріплення ознак такого складу злочину, як викрадення людини, відповідальність за який передбачена ст. 146 КК України, відповідним міжнародно-правовим договорам.Викраденням людини визнається протиправне умисне заволодіння нею та незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого, і може виразитися у формі: а) відкритого заволодіння нею; б) таємного заволодіння; в) заволодіння людиною, вчиненого шляхом обману або зловживання довірою; г) заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над самою особою чи особами, близькими для останньої, або погрозою розголошення відомостей, що ганьблять їх. Викрадення людини характеризується ширшим колом вчинюваних дій, ніж незаконне позбавлення волі: воно складається із захоплення, переміщення та утримування людини, а незаконне позбавлення волі – лише з утримуванням.Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень використовує термін «насильницьке зникнення», а не «викрадення» і включає в нього дещо ширше коло діянь. Відповідно до ст. 2 Конвенції насильницьким зникненням є арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі у будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону.Проблема тут вбачається у різній термінології, яка використовується у міжнародно-правових актах та вітчизняному кримінальному законі, а також відмінному переліку діянь, які входять до змісту цих понять. Маємо на меті вияснити, чи позначення одного і того ж діяння різними термінами впливає на зміст самого поняття викрадення людини і чи є потреба його заміни на термін, запропонований міжнародним договором.Відмінність вітчизняної норми про викрадення людини від міжнародно-правової також полягає у характеристиці суб’єкта злочину. Якщо відповідно до ст. 146 КК України суб’єктом викрадення людини є фізична осудна особа, яка досягла 16 років, то у Конвенції, крім загального суб’єкта, є вказівка і на спеціального суб’єкта такого злочину — начальника, який: а) знав, що підлеглі, які перебувають під його реальною владою та контролем, скоювали або мали намір скоїти злочин насильницького зникнення, або свідомо проігнорував очевидну інформацію, що свідчить про це; б) ніс реальну відповідальність та здійснював реальний контроль за діяльністю, з якою був пов’язаний злочин насильницького зникнення; в) а також не вжив усіх необхідних і розумних заходів у рамках його повноважень з метою недопущення або припинення скоєння акту насильницького зникнення або передачі цього факту компетентними органами для розслідування та кримінального переслідування. Декларація про захист всіх осіб від насильницьких зникнень, крім загального, також вказує на спеціального суб’єкта насильницького зникнення: службові особи різних рівнів, організовані групи або приватні особи, які діють від імені представників державної влади, за їх прямою чи опосередкованою підтримкою, з їх дозволу чи згоди.Таким чином, порівнявши положення КК України та міжнародних актів, можемо дійти висновку, що ст. 146 КК України, а точніше поняття «викрадення людини» не зовсім відповідає поняттю «насильницьке зникнення», що передбачене в міжнародно-правових договорах про боротьбу з аналізованими злочинами [15, c. 312].Отже, вітчизняне кримінальне законодавство відповідає міжнародно-правовим актам у частині встановлення відповідальності за дії, які охоплюються поняттям «викрадення людини», тим паче, що Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень ще не ратифікована, тож не має обов’язкової сили.

ВИСНОВКИ

Таким чином, згідно Кримінального кодексу України злочини проти волі, честі та гідності особи являють собою тяжкі наслідки як для України так і для усього світу в цілому. Злочини проти волі, честі та гідності особи – це закріплені в розділі  ІІІ Особливої частини КК України протиправні суспільно-небезпечні винні діяння.  Родовим об’єктом злочинів, передбачених в нормах даного розділу, є особиста свобода, честь та гідність особи. Особиста (фізична) свобода людини є найважливішим невід’ємним правом особистості та суспільства. В ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також в ст. 3 Загальної декларації прав людини проголошено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Положення даних міжнародно-правових актів проголошують, що ніхто не повинен утримуватися в рабстві або в невільному стані, піддаватись неправомірному арештові, затриманню та триманню під вартою.На нашу думку основною проблемою розділу 3 Особливої частини ККУ є торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини. Під іншою незаконною угодою щодо людини слід-розуміти два види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особі у фактичну власність або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.Важливим важелем регулюванню і протидії злочинам проти волі, честі та гідності особи є створення нормативно – правових актів. З метою вирішення зазначених вище проблем та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів від 27 лютого 2008 року № 383 Міністерством сім»ї, молоді та спорту було розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів «Про схвалення Концепції Закону України «Про протидію торгівлі людьми та допомогу постраждалим від торгівлі людьми» та листом від 24 грудня 2008 року № 4.3/2332 направлено на розгляд до Кабміну.Після цього робочою групою було розроблено проект Концепції Закону «Про протидію торгівлі людьми та допомогу постраждалим від торгівлі людьми», який пройшов процедуру погодження в центральних органах виконавчої влади та був направлений до Кабміну. Пізніше робоча група почала готувати цей законопроект. Створення міжнародних актів по боротьбі з торгівлею людьми є позитивним і важливим явищем вирішення проблем у цій справі. Виконання міжнародно-правових зобов’язань у сфері протидії злочинності є одним із пріоритетних напрямів на шляху розвитку демократії та правової держави. Серед посягань, протидія яким не обмежується рамками національного законодавства, є викрадення людини та торгівля людьми, відповідальність за які передбачена ст.ст. 146 та 149 КК України. Для з’ясування того, якою мірою у кримінальному законодавстві України враховані міжнародно-правові вимоги, насамперед слід звернутися до положень відповідних актів, визначити, наскільки вони є обов’язковими для України та порівняти положення міжнародно-правових актів з національним кримінальним законодавством України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, від 28.06.1996 року\\ Відомості Верховної Ради 1996, №30 – 141 с. 2. Кримінальний кодекс України від 12 серпня 2012 року. 3. Книги Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. (за ред.) Кримінальне право України: особлива частина. Підручник для ВНЗ (доп. МОН України).- 2-е вид. К. Юрінком Інтер 2009. – 349 c.4. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2009. – 496 с.5. Бауськов Д. Відсторонення насильницького викрадення людини / Кримінальне право України. – 2003 – 479 с.6. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.7. Навроцький В. Злочини проти особи. Лекції для студенті юридичного факультету. – Львів, 2009. – 482 с.8. Жинкин А.А. Торгівля людьми і використання рабської праці:. 12.00.08 / А.А. Жинкин. – Краснодар, 2006. –250 с.9. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 650 c.10. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с. 11. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 200- 560 c.13. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с. 14. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / (М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.); за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – [2-ге вид., перероб. і допов.]. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.15. Коржанський М. І. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. / М. І. Коржанський. – [2- ге вид.] – К.: Атіка, 2002, – 640с.








sitemap
sitemap