Терещенки походять iз Глухова



Терещенки походять iз Глухова, колишньої резиденцiї гетьманiв Лiвобережної України. Першим яскравим представником сiм’ї був батько Миколи Терещенка, Артемій (1794-1877). Вийшовши iз селянського середовища, вiн займався комерцiєю, досяг успiхiв у торгiвлi хлібом і лісом. У 1842-1845 рр. був бургомiстром Глу-хiвського магiстрату, а в 1870-му одержав дворянство. Микола, старший із його чотирьох дiтей, народився у Глухові 14 жовтня 1819 р. Разом iз батьком починав як торговець хлiбом, крім того, вiв справи у Криму, звiдки привозив сiль i рибу. Розбагатiв на постачаннi продовольства росiй-ськiй армiї пiд час Кримської вiйни, а ще бiльше – пiсля реформи 1861 р., коли почав брати в оренду (а потiм i викупляти) землi помiщикiв Лiвобережжя. У своїх зразкових господарствах особливу увагу придiляв вирощуванню цукрового буряку, а згодом почав будувати i власнi цукровi заводи.Виробництво цукру, який вивозили в усi куточки Росiйської імперії та до багатьох країн Європи, давало колосальнi прибутки, i Микола Терещенко швидко ввiйшов у число найбагатших людей держави. Водночас вiн активно займався громадською дiяльнiстю (у 1860–1872 рр. обіймав посаду глухiв-ського мiського голови). Пiклував-ся про розвиток народної освiти, славився своєю добродiйнiстю, спрямованою переважно на будiвництво й фiнансування лiкувальних закладiв.У пореформений час центром дiлової активностi родини Терещенкiв став Київ, де Микола Артемійович 1875 р. придбав у тодiшнього київського мiського голови П. Демидова великий (двоповерховий з вулицi i триповерховий із двору, 47 кiмнат) будинок на Бiбiковому (тепер Тараса Шевченка) бульварi, неподалік Унiверситету Св. Володимира. Згодом стiни i стелi будинку були розписанi знаменитим художником академiчної школи В. Ко-тарбiнським. Сюди було перевезено вже досить багату хуожню колекцiю М.Терещенка, яку поповнювали надалi він сам, його дiти й зять – Богдан Ханенко.Це зiбрання, разом iз колекцiями брата Федора, синiв Олександра й Iвана, а також дочки Варвари i її чоловiка Б. Ханенка, стало основою сучасних зi-брань творiв образотворчого мистецтва чотирьох київських музеїв: Т. Шевченка (мiститься в згаданому будинку М. Терещенка), Нацiонального художнього, Росiйського мистецтва, Захiдного i схiдного мистецтва iменi Богдана i Варвари Ханенкiв.Зiбрання музеїв були вiдкритi для всiх бажаючих. З переїздом до Києва ще ширше розгорнулася меценатська i благодiйна дiяльнiсть Миколи Артемійовича та членiв його родини. Крiм численних пожертв на користь мiста, вiн фiнансував будiвництво Марi-їнського дитячого притулку, нiч-лiжки, безплатної лiкарнi, Києво-Печерської гiмназiї, торгових шкiл. Значною мiрою установи утримувалися за рахунок його i членiв родини. На будiвництво Київського полiтехнiчного iнституту М. Терещенко пожертвував 150 тисяч карбованцiв (бiльше за всiх iнших приватних осiб).Помер Микола Терещенко 19 сiчня 1903 р. в Києвi. Поховали його, згідно із заповітом, у Глуховi, почесним громадянином якого (як i його батько) вiн був.Багато комерцiйних i благо-дiйних справ М. Терещенко вiв спільно з молодшим братом Федором. Він, як батько та старший брат, неодноразово обiймав вищi посади в їхньому рiдному мiстi й опiкувався заснованими там родиною Терещенкiв благодiйними установами.Згодом Федiр для ведення справ переселився до Москви, де також займався благодiйництвом, входив до рiзноманiтних рад i очолював багато благодiйних комi-тетiв. Там вiн купував картини багатьох росiйських художникiв, переважно передвижників.У 1875 р. Федір переїхав у Київ, де вже мiцно обжився його старший брат. Незабаром його обирають гласним мiської думи, вiн стає одним із найактивнiших i найвiдомiших громадських дiячiв мiста. Власним коштом фiнансує численнi благодiйнi заходи, зокрема будiвництво й утримання Рубежiвської колонiї (для навчання малолiтнiх злочинцiв ремесел), нiчлiжного й пологового притулкiв.У своєму будинку (нині Музей росiйського мистецтва) Фе-дiр улаштував картинну галерею, яку могли вiдвiдувати жителi мiста. Його частими гостями були I. Рєпiн, I. Шишкiн, I. Крамськой, а також В. Васнецов i М. Нестеров, якi жили в Києвi, працюючи над розписом Володимирського собору. Зiбранi Ф. Терещенком твори склали основу колекцiї Київського музею росiйського мистецтва.За два днi до смертi в 1894 р. Ф. Терещенко пожертвував 25 тисяч карбованцiв на будiвниц-тво Мiського музею (тепер Нацiональний художнiй музей). У його створеннi брали участь вiдомi культурнi дiячi й меценати В. Антонович, М. Бiляшiвський (його перший директор), визначний мистецтвознавець, автор концепцiї Володимирського собору О. Прахов, найбагатшi київськi пiдприємцi Л. Бродський i В. Симиренко i, звичайно ж, члени родини Терещенкiв, насамперед Микола Артемійович i Богдан Ханенко.Найвiдомiшi у третьому поколiннi дому Терещенкiв – сини Миколи Артемійовича, Iван i Олександр, його дочка Варвара та її чоловiк Б.  Ханенко, а також їхнiй двоюрiдний брат Федiр.Серед меценатської дiяльностi Iвана Терещенка на благо розвитку української художньої культури особливе значення мала пiдтримка ним рисувальної школи Миколи Мурашка – першого спецiального художнього закладу в Києвi. На її облаштування й утримання (1875-1900) вiн витратив 150 тисяч карбованцiв. У 1883-1891 роках Iван Миколайович був гласним мiської думи. За прикладом батька i дядька, вiн купував для своєї колекцiї твори переважно сучасних українських художникiв.Олександр Терещенко спрямовував кошти здебільшого на пiдтримку незаможних студен-тiв, гiмназiйної освiти, а також медичних установ i музичних колективiв Києва. У його особняку на розi вулиць Караваєвської i Кузнецької (нині – Льва Толстого i Антоновича) зараз розташована Наукова медична бiблiотека. Iван Миколайович помер у 1903 р., а Олександр Миколайович – у 1911-му.Варвара Миколаївна (1852–1922), дочка Миколи Артемійовича, вийшла заміж 1875 р. за нащадка гетьмана другої половини XVII ст., великого землевласника, пiдприємця, колек-цiонера й мецената Богдана Ханенка, який належав до найвищої аристократiї Росiйської iмперiї. З 1873 р. він служив у департаменті юстиції в Петербурзі, а в 1875-му був обраний мировим суддею.Будучи блискучим знавцем свiтового мистецтва, Б. Ханенко купував на аукцiонах Петербурга, Варшави й багатьох європейських столиць безцiннi полотна, переважно захiдних живописцiв –   Д. Веласкеса i Ф. Сурбарана,     П. Рубенса i Ф. Гальса, Ж.-Л. Давіда й багатьох iнших майстрiв. 1881 р. він оселився в Києвi.Помер Богдан Ханенко у травнi 1917 р., заповівши свої зiбрання мистецьких творiв мiсту з пiклуванням своєї дружини. Саме вони і склали основу колекцiї київського Музею захiдного i схiдного мистецтва, нинi – iменi Богдана i Варвари Ханенків.



 








sitemap
sitemap