Текст посібника М-ка виклад СП. Вайнола



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИМИ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА УПРАВЛІННЯ

Р. X. Войнола

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН СОЦІАЛЬНОПЕДАГОГІЧНОГО

ЦИКЛУ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України для студентів вищих навчальних закладів

Київ

«Центр учбової літератури» 2012УДК 37.032.42(075.8) ББК 74.6я73 В 65

Гриф надано

Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (Лист № 1/] 11457 від 21.02.2011 р.)

Рецензенти:

Безпалько О. В. доктор педагогічних наук, професор, директор Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка;

Карпенко ОІ Л доктор педагогічних наук, професор, доктор педагогічних наук, завідувач кафедри теорії та технологій соціальної роботи Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М. П Драгоманова; Чобітько М. Г. доктор педагогічних наук, професор, декан інституту права імені св. Володимира М АУТІ.

Войнола Р. X*

В 65 Методика викладання дисциплін соціально-педагогічного циклу.

Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2012. — 140 с.

ISBN 9786110103343

Даний посібник має на меті забезпечення викладання курсу «Методика викладання соціально-педагогічних дисциплін», що є складовою частиною дисциплін психолого-педагогічного циклу для рівня магістерської підготовки. Засвоєння змісту запропонованих у посібнику матеріалів сприятиме формуванню та розвитку професійних та особистісних якостей магістрів соціальної педагогіки, що необхідні викладачу вищої школи.

Зміст посібника відповідає освітньо-професійній програмі підготовки фахівців за напрямом «Педагогічна освіта» та навчальному плану спеціальності 8.010106 соціальна педагогіка».

Навчальний посібник адресовано магістрам спеціальності соціальна педагогіка», викладачам соціально-педагогічних дисциплін.

УДК 37.032.42(075.8) ББК 74.6*73

ISBN 9786110103343

© Войнола Р. X., 2012.

© Центр учбової літератури, 2012.

ЗМІСТ

Передмова

Розділ І. Теоретичні засади професійної підготовки соціальних педагогів

1.1.Сучасні проблеми та перспективи професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів.

1.2.Моделі професійної підготовки соціальних педагогів в Україні та за кордоном.

1.3.Зміст та завдання вузівської підготовки фахівця з соціальної педагогіки.

Розділ ІІ. Методичні засади організації навчально-виховного процесу в професійній підготовці соціальних педагогів.

2.1.Методи організації навчально-виховного процесу майбутніх соціальних педагогів.

2.2.Форми організації навчально-виховного процесу майбутніх соціальних педагогів.

2.3.Самостійна робота майбутніх соціальних педагогів в структурі навчально-виховного процесу.

2.4.Методика організації та проведення професійно орієнтованої практики майбутніх соціальних педагогів.

2.5.Специфіка соціально-виховної роботи вищого навчального закладу з майбутніми соціальними педагогами.

Додатки.

ПЕРЕДМОВА

Перетворення України в розвинену, самостійну й цивілізовану європейську державу неможливе без реформування системи освіти шляхом докорінної зміни її орієнтації з традиційного когнітивного (предметного) доособистісно-розвивального підходів. Вищі навчальні заклади прагнуть робити акцент на розвитку особистості як суб’єкта засвоєння, використання й відтворення культурних цінностей, серед яких найвищою цінністю є сама людина. Надзвичайно важливим є це завдання для системи професійної підготовки майбутнього соціального педагога в умовах вищої школи. Проте реалізація особистісно-орієнтованих технологій професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів можлива за умови створення та впровадження нових змістових моделей самої соціально-педагогічної діяльності.

Сучасні процеси трансформації суспільно-економічного життя України зумовлюють зміну пріоритетів соціальної політики, що, в свою чергу, обумовлює подальший розвиток соціальної педагогіки як окремої галузі педагогічного знання та професійної діяльності. Разом з цим постає необхідність підготовки висококваліфікованих фахівців для вищих навчальних закладів, що мали б забезпечити підготовку майбутніх соціальних педагогів до здійснення соціально-педагогічної роботи з різними цільовими групами клієнтів.

Змістом професійної підготовки студентів за освітньої кваліфікаційним рівнем «магістр» спеціальності «Соціальна педагогіка» передбачено формування знань, умінь та навичок викладацької діяльності, готовності до забезпечення викладання предметів соціально-педагогічного циклу.

Даний посібник має на меті забезпечення викладання курсу «Методика викладання соціально-педагогічних дисциплін», що є складовою частиною дисциплін психолог о педагогічного циклу для рівня магістерської підготовки. Значення даного курсу полягає у: формуванні та розвитку професійних та особистісних якостей магістрів соціальної педагогіки, що необхідні викладачу вищої школи; сприянні формуванню в студентів творчого та дослідницького підходів до професійної діяльності; розвитку в майбутніх викладачів соціально-педагогічних дисциплін організаційних, комунікативних умінь, навичок професійної рефлексії.

Курс «Методика викладання соціально-педагогічних дисциплін» розраховано на 54 академічні години (1,5 європейські кредити).

Метою курсу: є формування у майбутніх соціальних педагогів системи знань вмінь та навичок, необхідних для забезпечення виконання завдань організації навчально-виховного процесу в системі вищого навчального закладу в якості викладача соціально-педагогічних дисциплін.

Завданнями курсу є:

•ознайомлення з методологічними підходами до організації навчання майбутніх соціальних педагогів в системі вищого навчального закладу;

•визначення змісту та завдань підготовки фахівця з соціальної педагогіки;

•усвідомлення особливостей підготовки та проведення основних форм організації навчального процесу майбутніх соціальних педагогів;

•визначення специфіки підготовки та проведення практичних і семінарських занять з дисциплін соціально-педагогічного циклу;ч

•засвоєння студентами з формами організації самостійної роботи майбутніх соціальних педагогів;

•ознайомлення з основними факторами оптимізації професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу.

Після вивчення курсу «Методика викладання соціально-педагогічних дисциплін» майбутні фахівці мають знати: методологічні засади викладання дисциплін соціально-педагогічного циклу в умовах вищих навчальних закладів 1—IV рівня акредитації; зміст та форми організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах (відповідно професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів), особливості організації навчання майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу.

Вивчення курсу «Методика викладання соціально-педагогічних дисциплін» має забезпечити формування у майбутніх фахівців відповідних професійних умінь, а саме: визначати завдання професійної діяльності педагога — викладача вищого навчального закладу; проектувати різні етапи роботи з організації навчально-виховного процесу; користуватися вимогами державного галузевого стандарту (ОКХ та ОПП); орієнтуватися в системі навчальних планів та програм зі спеціальності «Соціальна педагогіка»; здійснювати підготовку та проведення основних організаційних форм професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів; добирати та застосовувати методичний матеріал відповідно до організаційної навчальної дисципліни, теми, організаційної форми навчально-виховного процесу тощо; добирати та доцільно застосовувати форми самостійної роботи майбутніх фахівців; визначати фактори успішності навчального процесу та відповідно до цього коректувати свою діяльність.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ

1.1. Сучасні проблеми та перспективи професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів в Україні та за кордоном

Виникнення спеціальності« Наприкінці 80тих років XX століття, у період який часто називають «перебудовою», відбулася певна зміна пріоритетів у професійній підготовці фахівців соціальної сфери в країнах колишнього СРСР, Руйнація тоталітарної системи, однопартійною, що декларувалася політичними діячами, вимагала від системи освіти нових, демократичних технологій соціально-педагогічної взаємодії та, відповідно, нових вимог до особистості педагога. Соціально-економічні, політичні та духовні трансформації призвели до кризи розвитку особистості, зневіри багатьох людей в ідеали минулого та спричинили розвиток багатьох соціальних негативів, наслідки яких і нині долає система соціально-педагогічної роботи. Саме цим можна пояснити гостру потребу в створенні інституту професійної підготовки соціальних працівників.

Введення інституції професійної підготовки соціальних педагогів було обумовлене потребою в фахівцях, здатних оволодіти сучасними технологіями соціально-педагогічної роботи, сукупністю професійних дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування дітей та молоді, а також на попередження негативних соціальних процесів. Такими фахівцями повинні були стати соціальні педагоги, головною метою діяльності яких було б створення умов для саморозвитку, самоствердження особистості, підтримки й стимулювання людини до активної життєдіяльності. Професійна підготовка фахівців соціальної сфери спрямована на виконання таких соціальних запитів як от: підвищення рівня гуманізації соціального виховання; соціальний захист та підтримка незахищених верств населення; набуття молодим поколінням соціального та професійного досвіду, забезпечення високоякісними фахівцями соціальної та освітянської сфер.

Виникненням даного напрямку освітньої підготовки можна вважати прийняття в 1990 році рішення колегії Держкомітету Російській Федерації освіти про введення спеціальності «соціальний педагог» Фундатор однієї з перших в Україні шкіл соціальної педагогіки Капська А.Й. вважає, що початком підготовки соціальних педагогів як виду професійної діяльності можна вважати прийняття у квітні 1991 року Постанови Держкомпраці СРСР, на підставі якої Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців був поповнений кваліфікаційною характеристикою «спеціаліст із соціальної роботи», «соціальний педагог» та «соціальний працівник». Ці посади стали еквівалентом прийнятої в світі посади «соціальний працівник»

Професійна підготовка соціальних педагогів. Підготовка фахівців соціальної сфери в Україні здійснюється з 1992 року в десятках вищих навчальних закладах різного рівня акредитації. Функціонують знані в Україні та за кордоном школи професійної підготовки соціальних педагогів: Інститут соціальної роботи та управління Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Луганський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченко, Волинський державний університет імені Лесі Українки, Запорізький національний університет, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка тощо.

Професійна підготовка майбутнього соціального педагога як складова цілісного процесу навчання і виховання студента вищого навчального закладу спирається на визначені теоретиками й практиками педагогіки вищої школи, зокрема Алексюком A.M., Бондарем В.І., Єв тухом М.Б., Капською А.Й., Лозовою В.І., Нісімчук A.C., Огнєвюком В.О., Хоружою Л.А., Ярошенко О.Г. та іншими.

Проблема професійної підготовки майбутнього соціального педагога знайшла своє відображення у наукових положеннях: теорії соціальної педагогіки (М.А. Галагузова, І.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, I.A. Ліпський, A.B. Мудрик, А.О. Рижанова, Л.А. Штефан та ін.); соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в різних соціумах (O.B. Безпалько, Г.М. Лактіонова, В.М. Оржеховська, Ю.Й. Поліщук, C.B. Савченко, М.М.Чернуха та ін.).

Окрім того, проблемі професійної підготовки майбутнього фахівця соціальної сфери присвячено праці вітчизняних учених за такими напрямами: управління якістю соціальної освіти (М.Б. Євтух); педагогічний, психологічний та управлінський аспекти професійної підготовки соціального педагога (JI.I, Міщик); професійна підготовка соціальних працівників в умовах університетської освіти (О.Г. Карпенко); підготовка соціального педагога до соціально-правового захисту особистості (І.М. Ковчина); професійна підготовка соціальних педагогів в умовах неперервної освіти (В.А. Поліщук); дидактичні основи підготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності (С.Я. Харченко). У працях російських дослідників подано теоретичні засади особистісно-орієнтованого підходу до професійної соціальної роботи (В.Г. Бочарова); багаторівневої, системної професійної підготовки соціальних педагогів (Ю.М. Галагузова, І.А. Зимня); дидактики соціальної освіти (Н.М. Платонова); теоретичні підходи до визначення професіоналізму в соціальній роботі Є.І. Холостова); формування та розвитку особистості соціального працівника як професіонала (Н.Б. Шмельова).

Аналіз сучасної наукової літератури дозволяє визначити професійну підготовку соціальних педагогів як процес і результат оволодіння цінностями соціально-педагогічної діяльності, професійно необхідними знаннями, уміннями й навичками, професійно важливими особистісними якостями, які основою формування готовності до професійної соціально-педагогічної діяльності [5, с. 139].

При цьому процес професійної підготовки працівників соціальної сфери не повинен виступати пасивним віддзеркалюванням соціального розвитку держави, він має бути спрямованим на активний пошук розв’язання нагальних соціальних проблем [Капська191].

Галагузова Ю.Н. [1] пропонує розглядати професійну підготовку майбутніх працівників соціальної сфери в контексті соціальної освіти, що має багаторівневий і багатоаспектний характер, є процесом та результатом формування, шляхом засвоєння системи знань, умінь та навичок, готовності до професійної діяльності в сфері соціального виховання і навчання, соціального захисту, підтримки, корекції і реабілітації клієнтів, які перебувають у складній життєвій ситуації.

Професійний портрет соціального педагога« Соціальний педагог Ф* спеціаліст, зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім’ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

Капська А.И. пропонує визначення соціального педагога як спеціаліста, що має фахову підготовку, і зайнятий соціально-педагогічною діяльністю у соціумі. При цьому соціальний педагог виступає посередником між особистістю і державними (або громадськими) соціальними службами, органами, що мають захищати інтереси людини, особливо дітей і молоді. Соціальний педагог — це провідний організатор соціально-педагогічної діяльності, наставник, соціальний терапевт, соціальний захисник, громадський діяч [2, с. 851].

Звєрєва І.Д. зауважує, що соціальний педагог вивчає і використовує реальні можливості виховного потенціалу суспільства в зв’язку з системою діючих соціальних чинників. Серед них — сім’я, громада, навчальний і трудовий колектив, друзі, неформальні групи, засоби масової інформації, мистецтво, політика, економіка, екологія. Урахування перелічених чинників у соціальному становленні особистості, а також забезпечення педагогічно доцільної організації стосунків індивіда з середовищем є головним завданням соціального педагога [7, с. 242].

Відповідно до посадових обов’язків соціальний педагог вивчає: психолого-медико-педагогічні особливості дітей та молоді; умови їх життя в мікросоціумі; виявляє інтереси, потреби, труднощі, проблеми, конфліктні ситуації відхилення в поведінці дітей та молоді; надає їм своєчасну допомогу та підтримку; виступає посередником між особистістю та організацією, сім’єю, спеціалістами різних соціальних служб, відомств та адміністративних органів; здійснює реабілітацію дітей інвалідів; організовує роботу з дітьми та молоддю за місцем проживання; забезпечує соціальний супровід дітей сиріт; працює по профілактиці негативних явищ серед дітей та молоді.

Завданнями соціально-педагогічної діяльності є: зміцнення й активізація адаптаційного потенціалу особистості; збереження та покращення фізичного, психічного та соціального здоров’я особистості; створення сприятливих умов у мікросоціумі для розвитку здібностей та самореалізації особистості; надання соціальної, психологічної, педагогічної підтримки та допомоги особистості; попередження та локалізацію негативних впливів на особистість факторів соціального середовища; визначення ефективних умов соціалізації особистості в сучасному суспільстві; вивчення дії об’єктивних і суб’єктивних факторів соціального середовища, характеру їх впливу на формування особистості; дослідження закономірностей та перспектив соціально-педагогічної взаємодії особистості та середовища; розробка механізмів регулювання та корекції відносин особистості та суспільства [7, с. 265—266].

Повний перелік професійних умінь соціального педагога (для освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»), відповідно до визначених державним галузевим стандартом професійних функцій наведено в Додатку А.

Сфери професійної діяльності соціального педагога« Основними сферами діяльності, в яких може буди задіяний соціальний педагог визначають:

•сферу освіти (середні загальноосвітні навчальні заклади; школи інтернати; дитячі будинки; центри дитячої творчості);

•сферу охорони здоров’я (будинки дитини; дитячі санаторії; соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; інтернати для дітей інвалідів; дитячі лікарні; дружні клініки для молоді, анонімні кабінети тощо);

•сферу соціального захисту населення (заклади соціального прямування, центри соціального обслуговування населення, притулки, кризові центри); сферу охорони правопорядку (приймальники-розподільники; спецінтернати; міліція в справах неповнолітніх); 

• сфера центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (клуби за місцем проживання; центри молодої сім’ї; громадські дитячі та молодіжні об’єднання, молодіжні служби працевлаштування).

Випускники вищих навчальних закладів, що готуються за спеціальністю «Соціальна педагогіка», можуть працювати: педагогом соціальним; викладачем соціально-педагогічних дисциплін (для освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»); організатором позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми; культорганізатором дитячих та позашкільних закладів; завідувачем центру (молодіжного, реабілітаційного, колекційного); начальником кабінету (методичного, ресурсного та ін.); інспектором з охорони дитинства; спеціалістом соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді, центрів для дітей та молоді, центрів розвитку та планування сім’ї) [3, а 4],

Нині Міністерством освіти та науки України затверджено Перелік напрямів (спеціальностей) та їх поєднання з додатковими спеціальностями і спеціалізаціями для підготовки педагогічних працівників за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста, магістра. (Постанова від 06.12.2007 р.). даним переліком затверджено 19 спеціалізацій до спеціальності «Соціальна педагогіка» (освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр: 010106), зокрема: практична психологія, соціально-правовий захист неповнолітніх, координаційна діяльність дитячих і молодіжних організацій, соціально-педагогічна робота з дітьми інвалідами, соціально-психологічна реабілітація, анімаційна діяльність, соціальний патронаж дітей сиріт, соціально профілактична діяльність, соціальне гувернерство тощо. Відповідно до визначених спеціалізацій сфера працевлаштування та назва посади може, суттєво змінюватися.

Форми та рівні професійної підготовки соціальних педагогів.

Професійна підготовка спеціалістів соціальної сфери здійснюється у вищих навчальних закладах І—IV рівня акредитації. Сьогодні це не тільки традиційні педагогічні університети й інститути, а й класичні університети, академії, вищі навчальні заклади технічного, економічного, юридичного, аграрного спрямування тощо.

Професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів в Україні здійснюється в різних формах: очна, очно-заочна, заочна, вечірня, екстернат, дистанційна.

Детальну характеристику й аналіз рівнів підготовки кадрів для соціальної сфери пропонує В.А. Поліщук [6].

Першим рівнем є допрофесійна підготовка на курсах у загальноосвітніх навчальних закладах. їхні випускники, отримавши середню освіту, можуть працювати у відповідних закладах соціального обслуговування населення.

Другий рівень — навчання у навчальних закладах 141 рівня акредитації (педагогічні коледжі, технікуми).

Найбільш традиційно виглядає навчання майбутніх соціальних педагогів у вищих закладах освіти ПІ—IV рівня акредитації (третій рівень).

Нині вища професійна освіта передбачає отримання освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» (4 роки), «спеціаліст» (1 рік), «магістр» (І—1,5 роки). Специфіка магістерського рівня полягає в тому, що випускники мають право займатися навчально-педагогічною та науково-дослідницькою роботою.

В якості четвертого рівня виступає перепідготовка й підвищення кваліфікації фахівців (система різноманітних курсів, стажувань тощо). На останньому рівні також відбувається підготовка науково-дослідницьдацьких кадрів.

Перспективи та здобутки професійної підготовки соціальних педагогів. Сучасна українська система вищої освіти, орієнтуючись на європейські стандарти, визначає своїм пріоритетним стратегічним завданням приєднання до Болонського процесу як своєрідного руху освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в європейському просторі. Консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи сприятиме істотному підвищенню конкурентоздатності європейської вищої освіти й науки в світовому вимірі, підвищенню ролі цієї системи в соціальних перетвореннях.

Входження в європейське освітнє середовище для України полягає в реалізації таких цілей Болонського процесу, як: уведення двоциклового навчання; запровадження кредитно модульної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; гарантування працевлаштування випускників; забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Нині існують неоднозначні підходи до професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів у вищих закладах освіти, які умовно можна представити в трьох основних перспективних підходах:

1.Бачення професійної соціально-педагогічної роботи як інструмента структурованої соціальної допомоги, яка переважно є поєднанням зусиль державного, комерційного та неурядового секторів, спрямованих на підготовку та перепідготовку фахівців соціально-педагогічної сфери, відповідно до актуальних соціальних проблем.

2.Зміщення акцентів на підготовку фахівця, здатного працювати безпосередньо з місцевими структурами, підготовка якого спрямована на виконання замовлень громади. У даному випадку, центром професійної підготовки соціального педагога стають муніципальні коледжі та вищі навчальні заклади.

3.Цей підхід можна назвати космополітичним, оскільки зміст професійної підготовки тісно пов’язаний із проблемами світового співтовариства: зубожіння, екологічні лиха, міграція, війни, етнічні

конфлікти тощо. Саме останній підхід, на нашу думку, передбачає глобалізацію підготовки фахівців соціальної сфери, розробку міждержавних галузевих стандартів підготовки.

На сучасному етапі розвитку суспільства практика професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів вимагає постійного вдосконалення, значного якісного поліпшення й уваги. Суттєву допомогу в розв’язанні цих питань може надати вивчення та творче вдосконалення досвіду роботи з підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери, який накопичено в Україні.

Сьогодні система професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів набула статусу стабільності, послідовності. Про це свідчать беззаперечні здобутки у сфері соціально-педагогічної освіти у вищому навчальному закладі:

1.Уперше в Україні здійснено розробку та затвердження державного галузевого стандарту спеціальності «Соціальна педагогіка» (для освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»).

2.На основі Державного галузевого стандарту спеціальності «Соціальна педагогіка» розроблено комплекс типових навчальних програм для забезпечення навчання за вимогами кредитно модульної системи.

3.В Україні функціонують авторські школи соціальної педагогіки та соціальної роботи професора Капської А. И. (Київ), професора Миновича І.І. (Ужгород), професора Харченко С. Я. (Луганськ), професора Міщук Л. І. (Глухів). професорів Поліщук В А. та Поліщук Ю.Й. (Тернопіль) які порушили і розв’язали широке коло теоретичних і практичних питань, пов’язаних із створенням умов для соціального становлення особистості, загалом і підготовки соціальних працівників до професійної діяльності, зокрема.

5. Система соціально-педагогічної освіти вийшла на якісно новий рівень завдяки підготовці викладачів соціально педагогічних дисциплін, що здійснюється в межах освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» і яка гарантує фахову компетентність майбутнього спеціаліста соціальної сфери [3, с. 7].

Завдання для практичної роботи студентів

1.Розробити та оформити буклет для абітурієнта спеціальності «Соціальна педагогіка».

2.Визначити, в чому полягає реалізація цілей Болонського процесу в професійній підготовці майбутнього соціального педагога (конспект).

3.Охарактеризувати особливості кредитно модульної системи у процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів (конспект).

Завдання для самостійної роботи студентів

•Підготувати 5 анотацій до статей з проблем професійної підготовки соціальних педагогів.

•Охарактеризувати сфери зайнятості й відповідні спеціалізації в професійній підготовці майбутніх соціальних педагогів

Література до теми

1.Галагузова Ю.Н. Подготовка социальных педагогов: пора преодолеть противоречия / Ю.Н. Галагузова // Социальная педагогика. —.2003. — № 1. — С. 97 102.

2.Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред.

B.Г.Кремень.— К.: Юрінком Інтер, 2008. —1040 с.

3.Капська А.Й Практична діяльність студентів як оптимальна їх підготовка до роботи в різних мікро соціумах / А.Й. Капська // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи. — Ужгород: УДУ, 1999. 4.1. — С.281285.

4.Капська А.Й. Ступенева система професійної підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери / А.Й. Капська І І Науковий часопис: Серія 11. — К.:НПУ імені М.П.Драгоманова. — 2004. — 1(23). —

C.1929.

5.Поліщук В.А. Професійна підготовка фахівців соціальної сфери: зарубіжний досвід. Посібник. / В.А. Поліщук. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2003. —184 с

6.Поліщук В.А. Теорія і методика професійної підготовки соціальних педагогів в умовах неперервної освіти : монографія ; за ред. Н.Г. Ничкапо. / Віра Аркадіївна Поліщук. — Тернопіль : ТИПУ, 2006. — 424 с.

7.Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / [Т. Ф. Алєксєєнко, Т. П. Басюк, О. В. Безпалько та ін.] ; за ред. І. Д. Звєрєвої; Міністерство освіти і науки України, Інт проблем виховання АПН України, — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 336 с.

1.2. Моделі професійної підготовки соціальних педагогів в Україні та за кордоном

Модель професійної підготовки фахівця» У сучасних вітчизняних, зарубіжних підходах до моделювання професійної діяльності термін «модель професійної підготовки фахівця» трактується переважно як система ознак, що характеризує міру відповідності професійної діяльності рівню розвитку конкретної професії та містить наступні параметри: вимоги до фахівця, відповідно до специфіки виробничих завдань та характеру робочого місця; знання та уміння, що необхідні в професійній діяльності; специфічні соціальні та психологічні якості особистості, що забезпечують ефективність професійної діяльності [6, с. 173].

Говорячи про модель професійної підготовки, дослідники цього питання [6, с. 75] паралельно використовують термін «система» (якостей, показників, категорій), а моделювання професійної підготовки розуміють як побудову проекту на основі даної системи. В якості основних принципів проектування систем професійної підготовки соціального педагога називаємо: прогностичність (здатність системи підготовки змінюватися відповідно до зміни соціальних умов); раціоналістичність (висунення таких освітніх завдань, які при наявності ресурсів дозволили б отримати максимально корисний результат); реалістичність (забезпечення відповідності між бажаним і реальним, тобто між запланованими цілями і необхідними для їх реалізації засобами); контролюємість (оперативне визначення кінцевих і проміжних цілей, результатів, яких ми очікуємо).

Вітчизняні моделі професійної підготовки соціальних педагогів. Більшість теоретичних підходів до розробки форм та змістового наповнення моделей вузівської підготовки фахівця передбачають опис основних видів професійної діяльності, перелік вимог до сукупності знань, умінь та навичок майбутніх фахівців, що висуваються різними галузями суспільного виробництва, науки, культури, соціальної роботи тощо. Саме такий підхід визначає інформаційно-дисциплінарну модель навчання, яка будується, як різнорівнева конструкція і поєднує в собі такі блоки: систему планування навчального процесу, структуризацію професійних завдань, відповідно до змісту навчальних дисциплін, хронологізацію навчального процесу, відповідність навчальних та виробничих практик змісту навчального етапу та певних дисциплін, апробацію отриманих знань на практиці.

У 1981 році Мінвузом СРСР введено в практику діяльності всіх вищих навчальних закладів країні! кваліфікаційні характеристики спеціалістів із вищою освітою. Саме поняття «кваліфікаційна характеристика» дозволило повною мірою розкрити зміст освіти фахівця, принципи його відбору та структурування, тобто дозволило говорити про розробку « моделі фахівця».

Кваліфікаційна модель все частіше береться за основу побудови ієрархії завдань підготовки фахівця соціальної сфери, вона розглядається в якості базису моделі професійної підготовки. При цьому така модель не тільки визначає якості випускника, а й виступає в ролі професійного еталона, до якого потрібно наблизитися в процесі навчання. Дана модель передбачає використання кваліфікаційної характеристики як основи для визначення змісту, форм та методів навчання що дозволяє запровадити такий тип навчальної діяльності, що найповніше розкриває специфіку професії, що здобувається [6, с. 72].

Кваліфікаційна характеристика встановлює інтегровані, діяльнісноорієнтовні вимоги до рівня підготовки випускників вищих навчальних закладів за певними спеціальностями. Освітня практика професійної підготовки соціальних педагогів розглядає кваліфікаційну характеристику як сукупність особистісного, рольового та функціонального підходу до професійних компетенцій. Узагальнення підходів, що пропонує Нікітін В.А. до структури сучасних освітньо-кваліфікаційних характеристик (ОКХ) соціального педагога [4, с. 135] дозволило подати орієнтовну структуру ОКХ, як сукупність таких складових:

•професійна позиція (світогляд);

•інструментальна компетентність (покликання чи ремесло);

•інтеграція синергетичних можливостей (здатність поєднання теорії та практики);

•адаптативність і готовність до соціальних та політичних змін;

•комунікативна компетентність;

•рівень професійних домагань;

•прийняття професійних обов’язків у процесі професійної соціалізації;

•наявність мотивації до самовдосконалення;

•психологічна зрілість «Я-концепції»;

•виконання норм деонтологічної культури.

Рольова модель професійної підготовки майбутнього соціального педагога запропонована Сидоровим В.М. [9]. Дана модель пропонує професійну підготовку працівника соціальної сфери будувати відповідно до соціальної позиції (ролі) фахівця. Ролі соціального педагога визнаватимемо як культурно детерміновану модель поведінки спеціаліста при здійсненні професійних завдань. Ролями соціального педагога є такі: посередника, адвоката, учасника спільної діяльності, помічника клієнтів, терапевта; наставника, конфліктолога, аніматора, експерта, суспільного діяча тощо. Основна роль соціального педагога — роль посередника, яка трактується як проміжна ланка між дітьми й дорослими, між сім’єю та державними службами, організаціями й установами, покликаними піклуватися про духовне, фізичне та психічне здоров’я населення. Виконуючи роль адвоката, захисника інтересів і прав дитини, молодої людини, сім’ї, різних категорій населення, соціальний педагог прагне соціальної справедливості, намагається допомогти людям реалізувати їхні здібності. Роль учасника й провідного організатора спільної діяльності дітей і дорослих, передбачає спонукання учасників до дії, ініціативи, творчості. Виконуючи роль помічника соціальний педагог допомагає клієнтам у формуванні та розвитку соціальної компетенції, здатності самостійно вирішувати свої проблеми. Соціальний педагог нерідко виконує роль терапевта й наставника сім’ї, дітей, людей, що їх оточують; він веде випадок, піклуючись про здоров’я, моральні, загальнолюдські цінності клієнтів, своєчасне вирішення їх проблем. У ролі конфліктолога соціальний педагог допомагає передбачити та розв’язати конфліктні ситуації, що виникають у клієнтів; у ролі аніматора — спонукає їх до творчих дій, сприяє відновленню соціально позитивної взаємодії між особистістю та суспільством; у ролі експерта — визначає соціальний діагноз та методи співробітництва з конкретним клієнтом. Соціальний педагог виконує також і роль громадського діяча, підтримуючи, розвиваючи й очолюючи соціальні ініціативи громадян [10, с. 224]. При упровадженні рольової моделі професійної підготовки соціального педагога зміст, форми та методи навчання визначаються пріоритетною рольовою позицією соціального педагога.

Обґрунтовуючи підходи до моделей підготовки фахівця соціальної сфери в Україні, Семигіна Т.В. [8] визначає зміст соціально-педагогічної моделі, наголошуючи, що існує щонайменше два типи соціальних педагогів. Перший — розв’язує завдання соціалізації й ресоціалізації на рівні особистості (наприклад, соціальні педагоги в загальноосвітніх навчальних закладах, центрах ресоціалізації колишніх ув’язнених). Другий тип зорієнтований на соціалізацію та ресоціалізацію на рівні системо утворюючих чинників, що сприяють або перешкоджають цим процесам, з урахуванням вимог моралі і соціальних цінностей [11, с. 123]. Таким чином, ми можемо вважати, що моделі професійної підготовки соціальних педагогів мають враховувати змістові характеристики професійної діяльності, вид спеціалізації, характеристики груп клієнтів. Отже, в обґрунтуванні моделі професійної підготовки соціального педагога домінуючим є комплексний підхід у контексті розгляду особливостей та традицій соціально-педагогічної діяльності.

Таким чином, моделі професійної підготовки соціального педагога не є статичним утворенням, здебільшого вони виступають як результат науково-практичного пошуку, у процесі якого створюються (відповідно до сучасних вимог глобалізації та інтеграції) світові стандарти професійної підготовки); вивчається, узагальнюється вітчизняний та зарубіжний досвід,

Зарубіжні моделі професійної підготовки працівників соціальної сфери. Огляд зарубіжного досвіду професійної підготовки соціальних педагогів за кордоном (Ковчина І.М., Кошманова Т.С., Поліщук В А., Тименко В.М.) дозволив нам засвідчити, що професійний та особистісний розвиток майбутнього фахівця виступає як мета і результат багатьох освітніх систем за кордоном. Зарубіжний досвід побудови моделі професійної підготовки кадрів для соціальної сфери [5] (у тому числі й соціального педагога) враховує такі фактори, як от: блок соціальних проблем, інфраструктура соціальних державних й альтернативних соціальних служб, попит на даний вид професійної діяльності, динаміку освітніх потреб населення, ринок пропозицій соціальних послуг. Виходячи з позицій системного підходу, така широка площина побудови, урахування різноманітних факторів соціального розвитку суспільства дозволяє створити динамічну, гнучку та життєздатну модель професійної підготовки.

Для багатьох вищих навчальних закладів Росії базовою стала модель підготовки фахівця соціальної сфери, що передбачає його реалізацію на трьох рівнях: соціологічному (соціальні характеристики особистості фахівця, соціальні цінності, система ставлень, загальна культура, етика, світогляд); психологічному (якості, необхідні для успішного виконання професійної діяльності, параметри інтелекту); психофізіологічному (професійні здібності, відповідність вимог професійної діяльності типу вищої нервової системи).

Модель підготовки соціальних працівників, запропонована Зимньою І.А. [2, с. 56—57], широко впроваджена у вузах Росії, Дана модель базується на підходах до навчальної діяльності як послідовності розв’язання задач введення студента в навчання, його здійснення, забезпечення програм самонавчання та саморозвитку. Зміст даної моделі передбачає підготовку фахівців соціальної сфери до роботи з дітьми та молоддю і реалізується на трьох рівнях:

•орієнтацшно-дослідницький, що передбачає можливість професійної орієнтації в змісті, цілях, специфіці соціальної роботи як професійної діяльності; наявність орієнтації в нормативно-правовій базі; визначення характеру соціального замовлення і кваліфікаційних вимог до спеціаліста; розробка змісту та форм навчально-методичного забезпечення освітнього процесу; професійний відбір викладачів та студентів, комплектація академічних груп; організація навчального процесу за чотирьохкомпонентною схемою (засвоєння знань, практика, тренінг, дослідницька робота);

•рівень виконання самої діяльності у формі навчання, що передбачає: організацію навчального процесу та його забезпечення (у тому числі організацію виробничої практики безпосередньо в соціальних закладах); диференційований підхід до організації навчання відповідно до спеціалізацій студентів;

•рівень саморозвитку, самовдосконалення спеціалістів (керівництво саморозвитком студентів в напрямку акмеологічного підходу).

Побудова моделі підготовки спеціаліста соціально-педагогічної сфери має бути обумовлена характеристиками освітніх послуг і відповідними шляхами їх досягнення, що можливо лише в гнучких, мобільних освітніх системах, здатних легко варіювати освіті програми. Узагальнення практики реалізації моделей професійної підготовки в Росії дозволило дійти до висновку, що найбільш ефективною моделлю для країни з регіональною структурою побудови може стати модель муніципального освітнього комплексу, орієнтована на регіональну специфіку, вирішення соціальних проблем і комплексний підхід до підготовки спеціалістів різної кваліфікації [4, с. 71]. 

Зміст професійної підготовки соціальних педагогів у Російській Федерації відповідає вимогам національного освітнього стандарту й визначається гуманістичною спрямованістю, ґрунтовністю викладання предметів психолого-педагогічного циклу, орієнтацією на включення в процес навчання досягнень сучасної науки та практики в галузі соціальної роботи з дітьми, молодцю та сім’єю (Державний освітній стандарт вищої професійної освіти* Спеціальність 031300 Соціальна педагогіка). Розробкою системи підготовки соціальних педагогів займається Російська Академія Освіти, педагогічні вищі навчальні заклади (Московський, Санкт-Петербурзький, Ставропольський, Уральський, Новосибірський, Омський, Барнаульський тощо).

Розглянемо модель професійної підготовки соціального педагога в Росії на прикладі соціально педагогічного факультету Гуманітарного педагогічного інституту (м. Москва). Реалізація даної моделі передбачає підготовку висококваліфікованого соціального педагога, що володіє науковими знаннями, базовими професійними компетенціями, пов’язаними з готовністю та здатністю реалізовувати завдання соціального виховання на різних рівнях: у загальноосвітніх навчальних закладах, різноманітних соціальних службах, центрах організації дозвілля, службах муніципальних органів, медичних службах тощо. У змісті моделі до особистості соціального педагога висувається низка вимог: здатність здійснювати педагогічну, методологічну, дослідницьку діяльність у межах освітнього простору Москви; усвідомлення соціальної значущості своєї професії, здатність до самостійного творчого рішення професійних завдань та особистісної адаптації до суспільних умов, що постійно змінюються. Досягнення цієї мети можливе за умови розв’язання таких завдань: створення умов для професійного самовизначення студентів; виховання духовно-моральної особистості соціального педагога, що здійснює свою професійну діяльність відповідно до міжнародного етичного та професійного кодексу соціального педагога; орієнтація на кращі традиції вітчизняної та зарубіжної соціальної освіти; розвиток потреб професійного самовдосконалення та створення умов для самореалізації студентів, розкриття їх творчого потенціалу; формування здатності до самоорганізації навчальної діяльності, постійного збагачення знань, навичок, потреби до самоосвітньої діяльності, прагнення студентів навчатися безперервно, оновлюючи та поповнюючи наявні знання; прагнення подальшого наукового та професійного зростання з урахуванням широкого спектру науково-пошукових технологій у соціальній освіті; удосконалення змістовного компоненту вузівської соціально-педагогічної освіти, використання інноваційних освітніх технологій; формування навичок системного використання сучасних соціально педагогічних технологій при розв’язанні певних професійних завдань. Дана модель розглядається як навчально-методичний комплекс, інтегрований у систему підрозділів інституту, в межах якого реалізується його науково-теоретичний, методичний та практичний потенціал.

У змісті професійної підготовки працівника соціальної сфери сучасної Росії беззаперечний інтерес викликає досвід побудови регіональних моделей підготовки фахівців, зокрема досвід Башкирської федерації (Уфа). Модель, запропонована уфінськими вченими, отримала назву «концепції життєвих сил індивідуальних та соціальних суб’єктів», оскільки соціальна робота розглядається як діяльність, спрямована на захист, здійснення та реабілітацію індивідуальної та соціальної суб’єктності. У цьому випадку проектування системи професійної підготовки спеціаліста соціальної сфери базується на таких принципах: єдності та оптимального співвідношення теорії, методології і технологій; підготовка майбутніх фахівців до розв’язання соціо-діагностичних, соціо-коррекційних та соціо-реабілітаційних завдань; навчання студентів методам аналізу існуючих у регіоні ресурсів і обмежень, урахування та вивчення громадської думки населення, індивідуальної та соціальної суб’єктності тощо. На основі комплексу даних принципів уфінська модель отримала назву «соціо-рефлексивної» соціальної освіти. Вона рекомендована, насамперед, для регіонів із показниками кризового соціально-економічного й екологічного стану.

Аналіз сучасних моделей професійної підготовки соціального педагога в країнах колишнього СРСР дозволив передбачити, що існує потреба появи якісно нових моделей підготовки соціальних педагогів, що відповідатимуть вимогам сучасного етапу розвитку суспільного життя та новим напрямкам соціально-педагогічної діяльності.

Нас зацікавила модель підготовки фахівця для соціальної сфери, запропонована Платоновою Н.М. Відповідно до неї та зарубіжних аналогів [6], ми здійснили спробу запропонувати алгоритм фахової підготовки майбутнього соціального педагога, що складається з наступних блоків:

•вивчення соціального замовлення;

•встановлення пріоритетності спеціалізацій та напрямків підготовки;

•розробка програм навчання відповідно до запитів, проблем регіону;

•здійснення навчання на основі моделі спеціаліста, відповідно до освітніх стандартів;

•практична підготовка до виконання функціональних обов’язків;

•підтримка зворотного зв’язку із закладами соціального спрямування щодо працевлаштування фахівця.

20

На сучасному етапі побудови теорії соціальної роботи в Росії також типовим є підхід В.Г.Бочарової [1], відповідно до якого в якості теоретико-методологічної основи соціальної роботи виступає соціальна педагогіка як наука, предметом якої є створення умов для соціалізації особистості, таке бачення підготовки соціального педагога в системі соціальної роботи характерне, зокрема для Німеччини, Польщі й

інших країн Європи, що обумовлено традиціями структурування діяльності соціальних служб не за інституціональним, а за територіальним принципом.

Таким чином, ми можемо визнати, що в європейських країнах загальна модель соціальної освіти поступово замінює вузьку, спеціалізовану підготовку кадрів для соціальної сфери. Це дає нам можливість розглядати моделі професійної підготовки соціального педагога в контексті загальноєвропейського бачення.

Варто відзначити, що найбільш популярною в зарубіжних країнах є сервісна модель професійної підготовки фахівця соціальної сфери. Так у США, Канаді та Скандинавських країнах напрямки підготовки фахівців визначаються відповідним рівнем соціальної діяльності. До пріоритетних належать: індивідуальна та сімейна робота, групова соціальна робота, суспільні роботи, соціальне та адміністративне планування.

Узагальнюючи підходи до професійної підготовки педагогів (у тому числі й соціальних) в США, Кошманова Т.С. [3] пропонує сфокусувати бачення всіх можливих напрямків у чотирьох моделях.

Модель соціальної взаємодії передбачає наголос на суспільних відносинах, на поліпшенні взаємодії між людиною та її культурою, між людиною й оточуючими; поглиблення демократичних процесів у країні й залучення студентів до таких форм організації навчання, які б сприяли вдосконаленню суспільства.

Інформаційна модель дозволяє здійснити наголос на важливості шляхів передачі й засвоєння інформації, за допомогою яких буде відбуватися процес навчання студента й керування цим процесом із боку викладача; основним методом цього навчання є інформаційна взаємодія, під час якої відбувається розвиток студента.

Досить популярною є персонологічна модель, що передбачає орієнтацію на розгляд індивідуальності як джерела освітніх ідей, відповідність освіти потребам особистості, спрямованість методів навчання на розвиток індивідуальної внутрішньої організації.

В багатьох країнах зарубіжжя є популярною біхевіористична модель (модель модифікації поведінки, в основі якої закладено біхевіористичні ідеї Скіннера про позитивне підкріплення). Реалізація даної моделі професійної підготовки передбачає наголос на дослідження зовнішньої поведінки, мотивації студентів, яка піддається спостереженню й шляхів педагогічного впливу на неї [3, с. 246—248].

Узагальнюючи сучасні підходи до моделей підготовки соціальних працівників, Д. Кокс [5, с. 54] пропонує підходи до побудови орієнтовної моделі професійної підготовки соціальних працівників, яка може бути адаптована до умов певної країни, чи підготовки фахівця певного профілю. Модель включає наступні складові: рівні підготовки фахівців; відбір студентів; форми надання освіти; навчальні плани та програми. Три рівні професійної підготовки фахівців, які пропонує автор виходять із ознак мікр- мезо- та макрорівнів соціальної роботи. Більшість дослідників проблем підготовки соціальних працівників використовують трирівневий підхід для позначення державних, регіональних та локальних завдань практичної діяльності соціальних установ.

Важливим компонентом реалізації даної моделі є відбір студентів. Серед факторів, що є визначальними при побудові стратегії з потенційними абітурієнтами та організації відбору студентів — географічне розташування вищого навчального закладу, статус професії в регіоні, відповідність рівня надання освітніх послуг очікуваного студентами тощо. Пріоритетним завданням є залучення на факультети соціальної роботи та соціальної педагогіки студентів, які прагнуть покращення життя людей, готові присвятиш себе даному виду діяльності й мають для цього відповідний набір особистісних якостей. Як наголошує В.Г. Бочарова [1], особливе занепокоєння викликає підготовка соціальних працівників (педагогів) для сільської місцевості, оскільки ця підготовка має бути специфічною, націлювати випускників на роботу в сільському соціумі.

Так інноваційні програми підготовки соціальних педагогів у Південноафриканській Республіці спрямовані переважно на розвиток творчого та критичного мислення студентів. Студенти вивчають зміст модуля, що є симбіозом соціальної роботи, педагогіки, філософії та політики. Курс підготовки соціальних педагогів у Південноафриканській Республіці включає наступні питання: значення ціннісних орієнтацій у структурі професійної діяльності; вплив ціннісних орієнтацій на побудову теорії соціальної роботи; сучасні теорії ціннісних орієнтацій та повага до особистості; теорії моралі в практиці соціальної (соціально-педагогічної) роботи; кодекс етики; ідеологія, політика та принципи соціальної справедливості. Даний підхід до професійної підготовки засвідчує, що центральним поняттям у визначенні змісту соціальної педагогіки стає соціальний та особистісний розвиток. Формування та розвиток умінь соціального педагога по створенню сприятливих умов для відповідності розвитку особистості загально цивілізаційним тенденціям соціального прогресу стає метою та бажаним результатом професійної підготовки.

Майже тридцять років у Норвегії розробляється програма по використанню альтернативних способів організації освіти соціальних педагогів, що отримала назву «Навчання та розвиток особистості в соціумі». В основі програми — навчання студентів засобам групової взаємодії в якості їх підготовки до групових форм соціально-педагогічної роботи. Принциповими засадами професійної підготовки соціальних педагогів виступають: філософія етики, гуманістичні підходи, системність мислення, моральний імператив. Основним завданням підготовки соціальних педагогів при цьому є: робота з проблемами існування, навчання самовизначення, здійснення морального вибору. Головна мета навчальної діяльності студента — стати частиною суспільства в широкому розумінні цього слова.

Методика викладання дисциплін соціально педагогічного циклу

Підготовка працівників соціальної сфери у Франції теж має свої особливості, оскільки не існує чіткого розмежування між соціальними працівниками й педагогами. Існуючі професії органічно поєднують функції виховання та соціальної допомоги, спрямовуючи зусилля професіоналів на особистість окремої людини. Таким чином, існує група професій «соціальної кар’єри», які об’єднані як за ознаками спільності мети та завдань професійної діяльності, так і за критеріями професійної компетентності. У групу професій соціальної кар’єри входять: асистент соціальної служби, радник із питань соціальної та сімейної економіки, аніматор соціо-культурної діяльності, вихователі різного типу (спеціалізований, раннього дитинства, з соціального правоохоронного захисту молоді тощо). Необхідними якостями майбутнього фахівця виступають: психологічна грамотність, почуття такту, комунікативні, організаторські здібності, духовна й загальна культура. Проте як пріоритетний показник визначається особистісна зрілість, готовність до вибору в суспільному житті, наявність чітких моральних принципів. Цікаво, що наявність певних особистісних якостей, мотивів, життєвого досвіду працівників перевіряється на спеціальному кваліфікаційному іспиті [5, с. 105].

У різних країнах світу (Великій Британії, Німеччині, Швеції) програми навчання та підготовки фахівців соціальної сфери побудовані відповідно до тих професійно важливих якостей, якими мають володіти спеціалісти. При цьому до пріоритетних показників відносять такі якості особистості, як от: здатність до морального перевантаження, переживання моральної шкоди, високий рівень інтелектуального розвитку, саморегуляції, чуйності та чутливості, здоровий глузд, створення ефекту особистісної чарівності, найважливішою умовою ефективності діяльності соціального працівника є його психічне здоров’я, стійкість, мобільність психічних процесів.

Тому, моделі підготовки соціальних педагогів, в основу яких закладено перелік характерологічних, особистісних якостей соціального педагога, отримали назву професіограми. Аналіз змісту наявних у структурі підготовки працівників соціальної сфери вищих навчальних закладів професіограм дозволив нам визначити їх типові компоненти:

•особистісний (гуманістична спрямованість, емпатійність, емоційна стійкість, рівень домагань, соціальна адаптованість тощо);

•діяльнісний (посадові обов’язки, професійні знання та вміння, рівень сформованості діяльнісно-рольових умінь);

•об’єктний (напрямки та особливості соціальної взаємодії з різними групами клієнтів);

•комунікативний (комунікативні вміння та навички, готовність до комунікативної атаки, презентації, взаємодії).

Узагальнення підходів до характеристики вітчизняних та зарубіжних моделей професійної підготовки соціальних педагогів дозволили

визначити як найбільш вживану суб’єктно-діяльнісну модель. В основу такої моделі закладено комплекс вимог до особистості майбутнього соціального педагога , а саме: вимоги до характеристик емоційних процесів (стриманість, індиферентність); вимоги до вольових показників (наполегливість, послідовність, імпульсивність); характеристики! психічних станів (втомлюваність, стрес, тривожність, депресія). Складовою даної моделі професійної підготовки соціального педагога є особистісно-мотиваційний компонент, який передбачає низку професійних вимог до таких інтегральних характеристик спеціаліста як от: мотивація, професійна спрямованість, характерологічні, соціально-психологічні якості особистості. Вивчення динаміки мотиваційної структури спеціаліста соціально-педагогічної сфери може дозволити від стежити зміну соціально позитивної мотивації в ході професійного становлення, дослідити зміни в її абсолютних та відносних показниках, визначити можливості даного виду професійної діяльності в задоволенні потреб фахівців як в процесі, так і в результаті діяльності.

Таким чином, зміст фахової підготовки майбутнього соціального педагога будується на глибинному вивченні людинознавчих дисциплін, технологіях активізації внутрішніх ресурсів студентів, включення їх в активну життєву ситуацію. Метою навчально-виховного процесу стає підготовка кадрів, здатних проводити аналіз і надавати рекомендації в галузі соціальної політики стосовно дітей та молоді, здійснювати особистісну соціально-педагогічну допомогу та підтримку. Як пріоритетне постає завдання підготовки соціального педагога нової формації, що володіє технологіями активізації адаптивних здібностей клієнтів із метою самозабезпечення життєдіяльності та формування культури самовизначення молодої людини.

Завдання для практичної роботи студентів

• Підготувати міні-доповідь з проблем професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів в одній з країн світу;

Завдання для самостійної роботи студентів

• Здійснити аналіз основних моделей професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів у формі таблиці:

Назва моделі

Країна

Вимоги до фахівця

Особливості підготовки

Переваги

Недоліки

1

2

3

4

5

6

Література до теми

1.Бочарова В.Г. Профессиональная социальная работа: личностно ориентированный поход: монографія. / В.Г. Бочарова — М.: Институт педагогики социальной работы РАО, 1999. —184 с.



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | ... | Вперед → | Последняя | Весь текст




sitemap
sitemap